«Давня весна» Леся Українка
Автор: Леся Українка
Рік написання — 1894
Тема: відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси. Ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала.
Жанр: пейзажна лірика. «Давня весна» художні засоби Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла».
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила». Риторичні оклики: «За нею вслід співучії пташки!», «Зелений шум, веселая луна!», «Ні, не забула!». Композиція «Давня весна» Експозиція: «була весна…». Зав’язка: хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв’язка: вдячність поетеси весні за її дарунок. «Давня весна» ідейно-художній аналіз Весна — найжаданіша пора у житті людини, її завжди зустрічали радісно й урочисто. Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортить поспілкуватися з живою природою — власними очима побачити, як прокльовуються з-під землі ніжні списики зела, як прилітають птахи і лунають їх дружні співи. Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі. Дана поезія написана під час хвороби поетеси. Як же сприймає прихід весни поетеса? Це ми дізнаємося, ознайомившись із змістом її поезії «Давня весна».
Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Моя улюблена книга це "...".яку написав ... . ваона мені подобаеться тому, що.. . Це дуже цікава книга і в ній розповідоеться про... .
П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».