2290км реки Днепр, понятно
Зима - чарівне і казкове пору року, весь природний світ завмер в міцному снi. Спить холодний ліс, сховавшись білої шубкою, не чути тварин, ховаються за своїми власними норками, лише деякі виходять поохотаться. Только вітер і завірюха, вічні супутники зими.
Ответ:
Дракон ще був зовсім молодий. Минуло вісім років, відколи він вилупився з яйця, що пролежало, може, із сотню літ у печері. Не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші. Цілими днями просиджував у печері, тільки вночі виповзав на прогулянку, і через те ніхто й не підозрював про його існування. Але якось він серед ночі забрів до густелезного лісу, проблукав у ньому до світанку й, коли вже повертав назад, натрапив у гайку біля річки на чиюсь хатину, з-за хатини чулося лунке гупання. Дракон спинився й зацікавлено почав наслухати.
(з твору "Місце для дракона")
Хто не любить отримувати подарунки? Майже неможливо уявити собі таку людину. Очікуваний або неочікуваний, коштовний чи просто приємний дріб’язок – усе це неважливо, якщо дарують від щирого серця.
Немає ніякого значення скільки коштує дарунок, бо він, в першу чергу, є знаком уваги та турботи близьких людей. Але для мене дуже цінно, коли мої рідні та друзі, дарують мені щось таке, про що я давно мріяв, або що мені дійсно необхідно. Чому? Тому що це ознако глибокого піклування та бажання доставити мені велике – велике задоволення.
Мені дуже подобається робити подарунки і я вважаю, що найкращий подарунок повинен відповідати смакам та вподобанням тієї людини, для якої він призначається. Так приємно здійснити маленьку мрію свого друга або родича, та відчути себе добрим чарівником!
Головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань.