Привет вот ответ Д)щира любов до сестри,Автор та герої ставляться до павлуся, як до мужнього хлопця, який дуже любив свою сестру.Який подолав дуже великий шлях щоб знайти сестру.
Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя.
Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.
Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
Видатний український письменник Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли,
як ясла повні?", змальовуючи історію села Піски, витворив майже
столітню історію всього українського селянства.
Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до
закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі
хутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори,
скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми —
не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову
груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови
вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло
панство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народ
засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж
ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на
інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди.
Кругом неволя, кругом сум людський.
Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як
у сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людей
знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по
цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала,
голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж
не йшов, не заплативши викупу.
Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони в
неволю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієї
голопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильце
російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх
вельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та його
нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по
камінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, на
котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що
вже можна було безпечно за чуби брати..."
Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато
зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили
покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а
панські.
Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Перестали
навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село
зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії —
новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер —
і на засові страшно.
Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі
її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов
жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів.
Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє
"п'явок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панам
Польським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники;
справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), у
них вона залишилася й після реформи.
Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого
кола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.
Софійка - абсолютно звичайна дитина, яка навчається у сьомому класі. Дівчинка, як і всі діти, має позитивні та негативні риси. Абсолютно позитивною героїнею її назвати не можна. Софія навчається у школі досить посередньо. Вона не відмінниця, але й не двієчниця. В класі вона теж не зірка, популярністю не кристується. У Софії є закоханість. Вона таємно покохала Вадима - хлопця,який виховується бабусею, але має багатих батьків. Про закоханого у неї Сашка дівчина відзивається як про "бомжика". Тут ми бачимо, як для дівчинки важлива статусність і як не важливі людські почуття. Софія досить часто задумується над тим, а що ж про неї скажуть люди. Проте вона досить добра, намагається допомогти усім людям, розплутати таємницю. Софія - звичайна дитина, з незвичайними проблемами, яка постійно росте та змінюється.