Ніяк сами думайте але спасіба за голоса
<em>Тема:</em> відтворення роздумів поетеси про сенс
життя людини.
<span>
<em>Ідея:</em>
возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано,
перебуваючи далеко за його межами.
</span><em>Основна думка:</em> «Нащо крилатим грунт під
ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».
<em>Жанр:</em> поема.
<span><em>Віршовий
розмір:</em> диптих.</span>
<span><em>Композиція:</em> твір складається з п'яти частин:
«Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила»,
«Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час
пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та
міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до
рідного краю.
</span><span><em>Сюжет:</em> лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у
морському порту Щеціна, спостерігає за красою Одри, кораблями біля причалів.
Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це
підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як
птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності,
довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з
щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить
Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край —
наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який
збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти
не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим. </span><span> </span>
Тема: образ людини, відштовхнутої суспільствомГоловна думка: навіть якщо ти однин і в небезпеці, то все одно маєш духовні крила, які врятують, коли крижина почне тонути.Художні засоби:Епітети:біла, стара свита; темна, широка Одра; тонка, майже прозора крижина.<span>Метафори: В цьому році зима не вдягала білої свити//Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.//Пошукала, поплакала..//Бідувала в старій із торішніх зів"ялих трав.</span><span>Риторичне запитання: Що ж робити? Нащо крилатим ґрунт під ногами?
</span>
Чого вчать нас казки?<span>Одного разу дали в школі завдання намалювати героя улюбленої казки. А на вулиці світило сонечко. Так і хотілося пограти з хлопцями у футбол. На думку спали чарівні слова: «По щучьему веленью, по моему хотенью», яким навчила казкового героя Ємелю щука, піймана в ополонці, на подяку за повернуту волю.
Тоді Ємеля відразу на річці вимовив ці слова — і цебра з водою самі піднялися в гору, прийшли до хати та й стали на лавку. Сокира в Ємелі сама стала колоти дрова. Однак я не Ємеля і живу не в казці. Довелося самому малювати. А намалював я щасливого Ємелю. Чому його? Тому що він нікому не бажає зла, а люди довкола нього спритники, хитрують, але їм не везе, а щасливим стає Ємеля. У нього, а не в когось іншого закохалася царська дочка, і зробився він багатий і знатний.
Подобається мені ця казка, як і інші, тим, що їхні герої завжди виходять переможцями, а зло покаране. Незважаючи на знущання мачухи і її злих дочок, Хіврунька стає щасливою. Дочка старого з казки «Морозко» рятується від смерті і повертається додому з подарунками. Морозко пощадив її за мужність і терплячість.
Історії вовка й лисиці, кози-дерези, птахів, звірів, з якими трапляються дивні пригоди, часто відбуваються з людьми. Котиться дорогою задерикуватий колобок і співає: усюди йому вдача. Від дідуся з бабусею втік, не з'їли. Втік колобок від вовка, навіть від ведмедя. І так зазнався, що не побоявся сісти лисиці на язичок. Лисиця його і з'їла. А хіба не трапляються такі історії із зарозумілими людьми, що втрачають відчуття міри і тому терплять у житті поразки?
Я люблю казки за те, що у вимислі є правда. Казки пронизані добротою, вони застерігають від дурних вчинків, учать любити друзів і не залишати в біді людину або чотириногу істоту. Розказані в казках історії запам'ятовуються на все життя
Ну про сказу нашел
</span>