Людині для того, щоб себе прогодувати або щось мати, треба працювати. Треба докласти власних зусиль. Нічого готове з неба не падає. Тому без праці лінива людина завжди буде голодна та боса. Іноді можна надіятися на допомогу, але вона не може тривати завжди.<span> Недаремно мудре прислів’я говорить: «На чужу роботу дивитися – ситому не бути».</span>
<span>В історії українського народу було чимало сторінок, згадувати які не можна без болю в серці, одна з них – кріпацтво, тому не дивно, що ця тема хвилювала багатьох українських письменників. Не була чужою вона й для Марка Вовчка (справжнє ім’я – Марія Вілінська). Цікавою в цьому плані є повість «Інститутка», в якій широко та яскраво показно суперечності між кріпаками та поміщиками, чітко й колоритно розкрито образи поневолених селян і панів-гнобителів. Авторка намагалася максимально показати абсурдність ситуації, коли людина обмежує права іншої людини, знущається з неї, і весь цей світ рабства Марко Вовчок показує через сприйняття його дівчиною-кріпачкою Устиною.</span><span>У творі протиставляються дві ворожі сторони: по один бік – безправ’я, злидні, муки; по другий – розкіш, безжурне дозвілля, дика сваволя. З одного боку – Устина, Назар, Прокіп, бабуся; з іншого – стара пані, панночка, пан, пани-сусіди. Письменниця пропонує читачеві самому порівняти образи та дійти висновку: кріпацтво – це ганьба людства.</span>Без зайвої сентиментальності Марко Вовчок передає правду кріпацького життя; об’єктивність, емоційність, лаконічність розповіді надають творові певної простоти й цілісності. Саме завдяки цьому повість сприймається як незаперечний правдивий документ часу, а особлива цінність його полягає у викривальному характері «Інститутки».Найповніше, однак, письменниця змалювала образ інститутки, протиставляючи зовнішню вроду внутрішній звироднілості. Це миле з обличчя, а насправді дегенеративне створіння, що бралося «французької освіти», стало прокляттям усіх кріпаків. Її важко назвати людиною, бо вона знущається зі знедолених кріпаків, мало не вбила Устину та внаслідок стає заручницею своєї ж сваволі, жорстокості, цинізму, дурості.<span>У своїй повісті Марко Вовчок дає зрозуміти, що кріпосницька система є ганебною для цивілізованого суспільства. Талант авторки допоміг розкрити характерні риси епохи та втілити їх у реальних образах та показати саму сутність соціальних протиріч.</span>
Прототипом для створення образу головної героїні казки стала старша донька авторки, Марини Павленко.
Софійка надзвичайно чуйна до оточуючих, вона розумна і кмітлива. Про це свідчить її наполегливість у дослідженнях історії родинного дерева Вадима Кулаківського. Також Софійка трохи ревнива. Вона намагається привернути увагу Вадима і засмучується, бо він дивиться на іншу дівчинку, Ірку Завадчук.
В цілому, Софійка - добра, чуйна, розумна. Вона багато читає і має гарну фантазію.
Климко – сирота. щирий, добрий, працьовитий; мужній, вольовий; благородний, чуйний, уважний, турботливий, винахідливий. прагнення навчитися; відповідальний за доручену справу; шанобливе ставлення до дружби . Головний герой виявляє непереборну готовність дійти до заповідної мети, терпляче зносячи важкі випробування. Г. Тютюнник втілив в цьому творі свій ідеал людини у маленькій сирітській душі. Климко носив стільки доброти, милосердя, співчуття до знедолених і стражденних. Він не боявся в 11 років вирушити в далеку дорогу по сіль. Цей маленький лицар ризикував власним життям, щоб врятувати близьку йому людину. Образ Климка вимальовується з автобіографічного життя автора. Вразлива від природи, ніжна душа хлопчика стає ще чутливішою від пережитих подій у дитинстві і ще з малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником. Усе своє коротке життя Климко більше піклувався про інших, ніж про себе. Утрати-вши єдину рідну людину, Климко не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею своєї вчительки. Доля немов винагородила хлопчика за високе благородство помислів і вчинків. Але зла було так багато, що воно не дало маленькому добро творцеві лишитися живим. Війна полонила всіх у свої обіймах… . Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. <span>Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей. </span>
Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї. Метафора і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?