Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. Проблематика «Тополя»: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти. Художні засоби «Тополя» Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Оцей вірш?
6 червня 1831 року,
коли у Веймарі вечоріло —
уже і свічі горіли, —
в будинку чулися кроки…
До вечері знов запросили тірольців.
Настроювали інструменти.
Гомоніли в альтанці.
В білому фланелевому шлафроці
будинком ішов канцлер.
Немов і будинок не той, що вчора.
Якась нереальність в цих білих бюстах
і довгій залі, де спущені штори,
і дві свічі відбилися в люстрі.
Розчинив двері. Зелений акваріум
тераси
освітлювався трояндами.
Наспівуючи генделівську арію,
прошелестіла невістка
мереживами та бантами.
Старий посміхнувся. Звелів подати
рейнвейн. І, наливши кубок високий,
розгорнув щоденник. Написав дату:
«6 червня 1831 року.
Дописав «Фауста». А все живу.
Так дивно! Немовби дістав дарунок.
А що з ним робить — не збагну…»
Зовуть
вечеряти. Смутно торкає струни
старий тіролець… Збіга з шибок
рум’янець, і пахнуть троянди чайні.
Так тихо! Замовк у людині бог.
Ні слова далі.
Мовчання.
Божественну спрагу втолепо,
і кубок налито вщерть.
І все вже йому дозволено.
Усе. Навіть смерть.
1981
Повість захар беркут повчає нас любити свою батьківщину, бути сміливим,чесним.
За весь навчальний рік, мені сподобався твір Олекса Стороженка "Скарб". "Скарб" безумовно оповідання на морально-етничну тему. Автор закликає нас, щоб ми поглянули який спосіб вибирає для себе людина.
В оповіданні "Скарб" автор зображує головного героя Павлуся байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та пий.Та наголошує:"Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем".Є таке прислівя "Щастя знає, кого шукати", ось так і Павлуся щастя знайшло.
Ця історія дуже цікава, інтригуюча і реальна, я вірю що насвіті бувають такі люди з такими випадками.