<span>Перша частина книга присвячена подорожі до Ліліпутії – маленьких чоловічків, які досягли великих успіхів у математиці, будівництві та механіці. Вони<span> </span>виглядають такими смішними, намагаючись здаватися великими міністрами, мудрими та розумними людьми. Ліліпутія – це манесенька країна, але в ній такі самі проблеми, як і в Англії. На чолі держави стоїть імператор. Але його претензії здаються такими смішними Гулліверу, як він тримає «шестидюймового чоловічка» на долоні.<span> </span>Імператор стурбований двома лихами в його країні. Перше лихо – це те, що у Ліліпутії існують дві ворожі партії<span> </span>Тремексенів і Слемексенів. Причина їх ворожнечі – висота підборів. Вони нагадують ворожі партії вігі і торі в Англії. Друге лихо це запекла війна з Блефуском. Причина цієї війни Гуллверу здається смішною та незначною: Жителі ліліпутії і блефуску ніяк не вирішать з якої сторони розбивати яйце: з гострої чи тупої. На мою думку це не така вже й значна причина, щоб влаштовувати війну. Такою була війна Англії з. імператор Ліліпутії захотів за допомогою сили Гуллівера завоювати всю імперію.</span>
Людина яка створює щось красиве має творчий задум та творчу душу, яка жадає нового, жадає краси.У наш час багато художників та скульпторів роблять творіння які виглядають досить незрозуміло,та в цьому є певна оригінальність та креатив.Ці люди- майстри своєї справи, та ми вважаємо їх досить "неадекватними".Тау цих людей є те чого немає в нас,звичайних людей-це певна краса в душі, вігадливість та жага до нового.
1)Метафора
2) метафора
3. персоніфікація
4.можливо також метафора( не впевнена)
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.