Жил-был тигр. И была у него семья. Самая настоящая крепкая семья — крепкая, надёжная. Младшего из детей тигра звали Тигриша. Он был хоть маленький, но проворный — с цепкими лапами, а главное — с красивыми полосками. Но вот однажды тигрёнок полоски потерял. Не все, конечно. Смотрит на себя в зеркало — а части полосок не хватает. Малыш здорово расстроился. — Я какой-то не до конца полосатый, — сказал сам себе Тигриша. — Ещё надавно полоски у меня были. Расстроенный тигренок вышел на улицу. Мимо него важно прошествовал бурундучок. С полосками! — Привет, Тигриша, — сказал бурундучок. — Славные полоски ты дал мне поносить. Мне они очень нравятся. — Так вот куда пропали мои полоски, — подумал опечаленный тигрёнок.- Как я мог об этом забыть? Наверно, просто заигрался. — Раз они тебе так нравятся, бурундучок, носи их, у меня и других полос много. С тех пор бурундучок своим полоскам не нарадуется. А тигрёнок стал внимательнее к своим полоскам относиться. Пригодятся ещё!Як тигреня родичів шукало<span>ОповіданняУ тигра-тата й тигриці-мами було симпатичне смугасте тигреня. Воно не мало ні братиків, ні сестричок. І йому ні з ким було гратись. Одного разу тигреня запитало тигрицю:– Мамо! А в нас є родичі? Які вони? Тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень: – Так, звісно, є. Вони смугасті, як і ми. Й подалася у джунглі. Тато теж дуже поспішав – на роботу в цирк. Тому повторив: – Так-так, смугасті. І полюбляють їсти м’ясо. Й побіг на електричку. Тигреня замислилося: де ж цих родичів шукати? У джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть – заблукаєш.І тут прямо на нього вибігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку.– Привіт! – гукнуло тигреня. – Ти наш родич? Тварина сторожко відступила на кілька кроків і мовила:– Ні, не ваш. Наші родичі – коні. – Але ж ти в смужечку, як і я. – Ну то й що? – відповіла тварина. – Ми зовсім різні. Ось поглянь: у тебе кігті, а в мене – копита. – То хто ж ти? – запитало тигреня. – Я – зебра. Вона повернулась і подалася геть.Тигреня рушило на пошуки. Серед трави воно побачило невідоме йому створіння з прозорими крильцями, яке перелітало з квітки на квітку. Тіло його було розфарбоване чорними і жовтими смужками – майже як у тигрів. Тигреня торкнуло лапою квітку. Створіння злетіло з неї, незадоволено задзижчало і закружляло перед його носом:– З-забіяко! Ти заважаєш мені збирати мед. – А навіщо тобі мед? – спитало тигреня. – Хіба ти не м’ясо їси? Адже ми родичі. – Ні, не родичі. Наші родичі – оси і джмелі. У нас, бджіл, є крила, а у вас немає. У вас – зуби, а в нас – жало. Після цих слів бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.– Отакої! То хто ж наші родичі? – уголос подумало тигреня. – Виходить, одних смужок тут замало. І раптом воно почуло шурхотіння в кущах. За мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала:– Няв! Я – твій родич. – Привіт! – радісно вигукнуло тигреня. – Як тебе звати? – Кіт,– сказав чорний звір. – Ну, кошеня,– додав, побачивши, який він маленький поряд із тигреням. – Але ж ти не смугастий. А моя мама сказала... – По-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,– перебило кошеня. – А по-друге, це не головне. У нас із тобою ще є багато родичів – леопарди, барси, пантери, леви. І хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі. Адже всі ми – з родини котячих. Тигреня і кошеня бігали й гралися цілий день. А увечері тату й мамі тигреня сказало:– Я тепер знаю, хто наші родичі. Познайомлюся з ними усіма – й ніколи не нудьгуватиму. или </span>
Жило було собi тигреня. Воно було Дуже миле й гарненьке. Любило гратися та ïcти м'ясо. I ось одного разу його батьки сказали, що вiн вже доволi самостiйний для того, щоб ходити на полювання з батьком. Й ось настав той самий день. Тигреня та його тато пiшли на полювання разом. Коли ж вони повернулися тигренятку дуже сподобалося ходити на полювання. Та с тих самих пiр маленьке тигреня ходило на полювання з батьком й нiколи не поверталося без здобичi (Конец)
Если это когда пришол второй дух тогда слушай 1 свобода вид першого духа 2 другий дух теперишнього 3 польот скрудж у домивки 4 розумминня проблем инших 5 виправлення у скруджа черти егоистичнисть6 прийшов дух майбутнього
Люди завжди бажають своїм рідним, близьким, друзям щастя. І у святкові дні, і у будні звучить щире побажання: «Хай тобі щастить!» - І враз теплішає на душі, так як бути щасливим - заповітна мрія кожного. І, кажуть, щастя дуже вибагливо вибирає людину, перш за все, з огляду на його духовні якості. Можна бути матеріально багатою людиною, а відчувати нещасним, так як в душі твоїй, сповненій прагнення до заможності, вже не залишається місця для добра. А можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж бути щасливим, так як душа твоя бажає допомогти, захистити і близьку, і чужу людину, захопитися красою природи і самому створювати красу, гаряче відгукнутися на чужий біль і поділити радість перемоги . Одним словом, мати щиру і красиву душу, щоб бути корисним, а не пройти по життю сірою тінню. Але, я думаю, насамперед, для цього треба бути дуже вимогливим до себе і до своїх власних вчинків. ... Здавна наші пращури склали символічну систему духовних цінностей, яка передається від покоління до покоління. З часом вона змінюється, доповнюється, але головними завжди залишаються людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, лагідна турбота про маленьких і старих, протистояння злу ... Можна ще дуже довго перераховувати ті якості, які роблять людину людиною. І я впевнений, що праматір'ю, їх основою, є доброта. Її нам дарують з перших хвилин життя батьки, потім - вихователі, вчителі, сторонні люди. Ця доброта немовби стає в душі тим грунтом, на якому зростаються-цвітуть всі інші духовні цінності. І ось, коли доброта стає твоїм натхненням і зіркою - дороговказом, ти можеш і собі, і іншим щиро зізнатися: «Я - щаслива людина!»
Історична пісня є більш новим жанром, що істотно вплинуло на її розбіжності з думою. Дума виконується речитативом під супровід кобзи, ліри чи бандури, а історична пісня просто співається. Дума характеризується неоднаковими за розміром віршовими рядками, часто з втратою ритму. Історичні пісні натомість мають чітку ритмо-мелодійну будову.
Персонажами дум, к правило, були легендарні особи або люди, котрі своїм подвигом стали вартими оспівування. Існування персонажів в реальному житті залишається під питанням. З історичними піснями все навпаки, адже їх персонажі є реальними історичними героями.
Думи мають більш розвинений сюжет: починаються заплачкою, розвивають події та закінчуються славословієм. Історична пісня не має такого поділ на частини, а сюжет там більш ліричний, ніж епічний.
Зразками історичних пісень є твори "Чи не той то Хміль", "Ой Морозе Морозенку", "Зажурилась Україна"
ВІдомими думами вважаються "Дума про Марусю Богуславку", "Втеча трьох братів із города Азова", "Дума про Самійла Кішку"
Весна така чудоча пора року.Трава така ніжна наче оксамит,по ній в'ється барвінок.Сонце світить і гріє нас своїм світлим промінням.Вітер розповсюджує по всьому світі мелодійний спів жайворонка.