Це завдання спрямоване на визначення головної думки твору "Чарлі і шоколадна фабрика" Р. Дала.
«Чарлі і шоколадна фабрика» - чарівна казкова повість Р. Дала, що розповідає про подорож малого Чарлі на шоколадну фабрику загадкового містера Вонки. Головна думка твору досить повчальна та моральна: людина з особливими духовними цінностями, глибоким внутрішнім світом завжди має перевагу перед хитрістю та ненажерливістю.
Твір насичений різноманітними образами. На сторінках казки читач знайомиться із Августом, улюблене занняття якого – поїсти; із розпещеною і примхливою Верукою; із хлопчиком Майком, що не може жити без телевізора. Контрастом до всіх цих образів вситупає Чарлі Бекет – малий із небагатої родини, який наділений щирістю, теплотою, смиренністю та милосердям.
Саме завдяки своїй порядності та вірі у мрію головний герой зриває джек-пот, здобувши прихильність власника фабрики. Історія дуже повчальна. Навіть у таких родинах, які на перший погляд здаються благополучними, де діти смачно нагодовані, гарно одягнені та мають іграшки, бувають проблеми. Головне у вихованні дитини – не фінансові радощі, а люблячі батьки, які можуть дати дитині належне виховання. Саме тоді дитина виросте здоровою, щасливою, успішною та психологічно стійкою особистістю.
ВЧИТЕЛІ ВСІ РІЗНІ ІЗ РІЗНИМИ ПРИНЦИПАМИ ТА ВИКЛАДАННЯМ АЛЕ НА МОЮ ДУМКУ НАЙКРАЩИЙ ВЧИТЕЛЬ ЦЕ ТО ХТО ЗАВЖДИ ДОПОМОЖЕ Й НАСПРАВДІ ПІДТРИМАЕ ТЕБЕ .ШКОЛА ЦЕ ТВІЙ 2 ДІМ ТА ВСІ ВЧИТЕЛІ В НІ ЦЕ ТВОЁ БАТЬКИ ТОМУЩО ВОНИ ПОВЧАЮТЬ ТЕБЕ ЯК МОЖНА РОБИТИ А ЯК НІ ,ТОМУ ТРЕБЕ ЁХ ПОВАЖАТИ ЗА ТЕ ЩО ВОНИ РОБЛЯТЬ ДЛЯ ТЕБЕ І ЗАВЖДИ ЁМ ЗА ЦЕ ГОВОРИТИ "ДЯКУЮ". ПРОЙДУТЬ РОКИ А ТИ БУДЕШ ЗГАДУВАТИ ЁХ ТОМУ ЧОМУ ВОНИ ТЕБЕ НАВЧИЛИ ВПРИСЛУХАЙСЯ ДО ВЧИТЕЛІВ І ВОНИ ЗРОБЛЯТЬ ДЛЯ ТЕБЕ ЩОСЬ БІЛЬШЕ!
<em>Сава: </em>
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
</span><em>Михайло: </em>
І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.
<span>Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".
<em>Рахіра</em>
</span><span> Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!(Михайло говорить Саві)
</span>
<span>
</span>
Кононівським полям, бо саме на лоні природи людина може відпочити,намилуватись її красою і не думати ні про щось погане та неприємне.
<span> Читаючи твір Віктора Близнеця "Звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. Ця гармонія створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.</span>