1. У коня Шептала починаються неприємності.2.Хто такий Степан.3. Шептало засмучений. Він не любить ходити в упряжці.4. Як розумний кінь Шептало ходить на водопій.5. Степан вдарив батогом Шептала. Шептало вирвався на волю.6. Кінь згадує своє дитинство.7. Шептало насолоджується свободою.8. Шептало скучив за Степаном.
9. Шептало не хоче бути білим конем. Повернення до конюшні.
Реальне: Софійка ходить до школи, доглядає братика, бавитися з кошеням, їздить в село до бабці. Шафа- предмет інтер'єру. Коралі-прекраса, аксесуар.
Казкове : Софійка побувала у минулому, спостерігає за хитросплетінням трьох родів:Кулаківських , Міщенків і Вишні (Ягоди). Вона змінює майбутнє роду Кулаківських. Казковий персонаж - сліпий старець. Шафа - портал часу, зв'язок між поколіннями.Коралі допомагають бути невидимим.
Утвердження думки про неповторність кожної людини; заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Аналіз вірша Миколи Вінграновського "Сеньйорито акаціє, добрий вечір...":
Тема: Розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ.
Ідея: Відчуття давно забутого кохання, яке приносило більше муки від не розділених почуттів, ніж радості.
<span>Автор використовує у вірші художний прийом - аксюморон: "колюче щастя". </span>
Також використовує епітети: "годину суху та вологу", "пожежо моя", "осінній я".
Риторичні запитання: "Хто воно за таке любов?", "Вже б, здалося, нащо мені?", "Ви з якої дороги, пожежо моя?.."
<span>Рядок "Ви з якої дороги, пожежо моя?" порушує загальний ритм вірша, що підкреслює особливу схвильованість чоловіка. Легка втома відчувається у рядках: "Сеньйорито, вогонь на плечі - Осінь, ви і осінній я..." Адже для героя настала пора, "Коли стало любити важче, І солодше любити знов..." Здавалося б, усе минулося. Але ні. Загорілася в душі пожежа, і якщо на початку вірша «осінь зійшла по плечі», то тепер — «вогонь по плечі». Коханню підкоряється будь який вік.</span>
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.