<em>Тому що він перший раз йшов по " дорозі кохання " і він нехотів так швидко пройти дорогу і тянув час плентачись, Так він зрозумів, що то була помилка коли побачив Гальку Козачок з Петром Білим і назвав Галю зміюкою лукавою.</em>
<span> «А на ліжку... ох, аж душно!.. / Білі рученята / Розкидала, розкрилася... / Як квіточка в гаю, / Червоніє» (Дочка Лейби)</span><span>• «Я сирота з Вільшаної, / Батька ляхи замучили, / А мене... боюся» (Оксана)</span><span>• «Горілку, мед не чаркою — / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає / .... / Орел сизокрилий» (М. Залізняк)</span><span>• «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову.» (Волох, Кобзар)</span><span>• «Дрижить, ізігнувшись / Над каганцем: лічить гроші / Коло ліжка, клятий» (Лейба)</span><span>• «Сирота.., сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа» (Ярема Галайда)</span><span>• «Ідіть, сини, погуляйте, / Пошукайте долі / Сини мої невеликі, / Нерозумні діти..</span>
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною.
Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака.
Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу.
Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення.
Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
порівняння: «гріє, як жар».
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...», «гай – ніби променем всипаний»; «вороги – знуджені працею»; «нам – окраденим долею…»;
гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»..
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливих форм: «моя рибонько». зменшувано-пестливі форми: «ніженьки», «до хатинньки», «лебедонько», «до серденька», «нічка»
«Гетьман»
Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…