Вір на тему: Проблема вибору в трагедії «Гамлет»<span><span>Для мислячого людини проблема вибору, особливо якщо мова йде про вибір моральному, завжди важка й відповідальна. Безсумнівно, кінцевий підсумок визначається рядом причин і в першу чергу ціннісною системою кожної окремої особистості. Якщо у своєму житті людин керується вищими, шляхетними поривами, він, швидше за все, не зважиться на антигуманний і злочинний крок, не порушить відомі християнські заповіді: не убий, не укради, не прелюбодействуй і т.д. Однак у трагедії Шекспіра «Гамлет» ми стаємо свідками трохи іншого процесу. Головний герой у пориві мести вбиває кількох людей, його вчинки викликають неоднозначні почуття, але осуд у цьому ряді коштує на останнім місці</span><span>«Бути або не бути, от у чому питання», – сумніву терзають головного героя аж до фінальної сцени. Він вражений тими подіями, які нежданно-негаданно обрушилися на його голову. Смерть батька в результаті кровожерливого й підлого вбивства, зрадництво матері, що, здавалося, так любила батька, але менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного й розділила з ним трон. Мати Гамлета важко назвати злочинницею, але в очах сина на ній лежить тяжка моральна провина: вона порушила борг вірності, забувши покійного чоловіка</span><span>Гамлет бачить дві зради людей, зв’язаних сімейними й кревними узами: його матері й брата короля. Якщо вже найближчі люди переступають закони споріднення, то чого можна чекати від інших? Ілюзорні подання звалилися, і це змушує Гамлета по-новому глянути на навколишню дійсність. Мир навколо для нього не просто спохмурнів – він перевернувся, виявивши виворіт звичних цінностей, понять, ідеалів, які раптом придбали «подвійний зміст», багатозначність. Перед ним з’являється маса недозволених питань, і головний з них: чи треба боротися з існуючою несправедливістю або варто примиритися з тим, яка життя?</span><span><span>Можна </span>припустити, що до страшних подій, що порушили його щиросердечний спокій, Гамлет був людиною цільним, його думки й воля не розходилися зі справою. З тих пор як Примара зажадала помститися кривдникові, Гамлет постійно відчуває протиріччя: його свідомість ясно говорить, що він повинен зробити, але йому не вистачає волі, рішучості. З іншого боку, можна припустити, що аж ніяк не відсутність волі залишає Гамлета довгий час без дії. Недарма тема смерті постійно виникає в його міркуваннях: вона перебуває в прямого взаємозв’язку з усвідомленням тлінності буття</span></span>
Жил был человек. Хотел он в жизни чего-то достичь. Вот приходит к нему гость и говорит ему:
-Как живётся, небось люди обижают?
-Неее
-А, что?
-Скука.
-Бывает
-Зачем пожаловал
-Бывают разные страданье
И в пору люди любят жить
И в радость и в веранье ( веранье- старое словянское слово тут: вера )
Кому то хочется поплыть
Но чем же это радость
Одна сложенная ( сложеная- тут: сложная ) работа
И в ненависть забота
Казалось просто жесть
Недаром люди забывают
Про многочисленную прелесть
Жить на этой земле
Кругом на этой планете живет один человек
-Печально
-Может в этот раз убедил
-Фуу
-Что?
-Тебе ли вряд ли понадобится мой совет
-Хммм.........
-Ну ладно, слушай
-Давай выкладывай
-Лады
-.....
-А где ответ-
-Ты сам не понял
-Ты советник ,а не Професор Варнике
Олкновением противоположных начал образуется конфликт стихотворения "Вельможа". Это большое лирическое произведение одической формы. В нем двадцать пять строф по восемь строк в каждой. Четкий ритмический рисунок, образованный четырехстопным ямбом и особой рифмовкой (aбaбвггв) , выдержан в жанровой традиции оды. Но разрешение поэтического конфликта вовсе не в традициях оды. Сюжетные линии в оде, как правило, не противоречат одна другой. У Державина же они конфликтны, противоположны. Одна линия – вельможи, человека достойного и своего звания, и своего предназначения: Вельможу должны составлять Ум здравый, сердце просвещенно; Собой пример он должен дать, Что звание его священно, Что он орудье власти есть, Подпора царственного зданья. Вся мысль его, слова, деянья Должны быть – польза, слава, честь. Другая линия – вельможи-осла, которого не украсят ни звания, ни ордена ("звезды"): Осел останется ослом, Хотя осыпь его звездами; Где должно действовать умом, Он только хлопает ушами. О! тщетно счастия рука, Против естественного чина, Безумца рядит в господина Или в шутиху дурака. Напрасно было бы ожидать от поэта психологического углубления заявленного конфликта или авторской рефлексии (то есть аналитических размышлений) . Это придет в русскую поэзию, но несколько позже. Пока же Державин, едва ли не первый из русских поэтов, прокладывает путь к изображению чувств и поступков людей в повседневной их жизни.
Последний вопрос и все )))
Так,
Битва была тяжелая, французы давили нас штыками , разбивали пушками, но мы победили...
У нас были зеленые мундиры, они сливались с бранным полем.
А у францкзов темносиние, поэтому мы стреляли в них точно.
Нами командовал ВЕЛИКИЙ Кутузов, а французами Наполеон,очень гордый, но не думаю что он потом хвалился поражением
Высокий, молодой здоровый , сильный Степан. Хозяйка белокурые волосы, малахитовый сарафан одна коса