<span>Отец-отставной военный моряк, сражался с турками в крымской войне, был ранен в левую ногу из-за чего ходит с тростью. На службе проявлял себя как храбрый матрос и за 15 лет сумел дослужиться до звания капитана, но несмотря на это, из-за ранения был отправлен в отставку. Коля впервые увидел своего отца в 10 лет — отец был "злым и удрученным человеком, глаза, явственно выражавшие некогда страсть и яростное желание жить во имя побед, казалось, потухли навсегда".
</span>Мать- её карие глаза, выражающие всегда одинаковую доброту и любовь. Когда матушка улыбалась, она <span>вся преображалась и её лицо становилось просто прекрасным. Именно она создавала тепло, уют и любовь в доме. Матушка была самой дорогой Коле.</span>
The photo captures the moment when my mother picks up chords on a guitar. The soul wanted songs. Children also want to participate: they are going to sing a song together. Mom and children are the semantic center of photography. The family spends a fun day - their smiles speak about it. In the background we see a river, still green, but touched by gold forest.
На фотографии запечатлен момент, когда мама подбирает аккорды на гитаре. Душа захотела песен. Детям тоже хочется поучаствовать: они собираются вместе исполнить песню. Мама и дети – смысловой центр фотографии. Семья проводит весело день - об этом говорят их улыбки. На заднем плане мы видим реку, все еще зеленый, но тронутый золотом лес.
<span>. головний герой – Гобсек; повість закінчувалася описом затхлої комори вмираючого лихваря історія розпаду дворянської родини де Ресто відображено спотворення людини владою золота<span><span>2. </span> Ім’я: Жан-Естер Ван Гобсек Дата народження: 1740 р. Місце народження: передмістя Антверпена Місце проживання: Париж, вулиця де Гре Мати: єврейка Батько: голландець Дитинство: у 10 років - юнга на кораблі Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек»; учасник громадянської війни у США, корсар, золотошукач Сімейний стан: неодружений, дітей не має Родичі: сестра, онука сестри - Сара ван Гобсек, її донька - Вогник Основне заняття: лихвар Статки: «його багатство зберігалося, мабуть, у банківських склепах. Він сам стягав гроші по векселях, бігаючи по всьому Парижу»</span><span><span>3. </span>Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови». Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору». Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла». Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик». Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта». Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук. Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».</span><span><span>4. </span>Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих на монастирські келії, освітлені малесенькими віконцями. «Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця». Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна на письмовому столі - до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки в каміні, завжди присипані купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.</span><span><span>5. </span>«глитай» «скнара» «жмикрут» «докір сумління» «людина- автомат» «людина- вексель» «золотий ідол» «привид помсти» «створіння нице» «створіння шляхетне» «справжній удав» «філософ зі школи циніків» «казкове страховище» «голландець, гідний пензля Рембрандта»</span></span>
"Левша" - второе, после "Очарованного странника", произведение Лескова, которое мне очень нравится. Лесков - мастер тонкого юмора. Он пишет невероятным языком - слегка простоватым и необычайно колоритным.
Этот рассказ - яркий пример того, как в России относились к талантливым и старательным людям. Левшу - жалко, автору - спасибо.
Таких людей, как герой Лескова, я встречал в жизни. Это очень увлеченные своим делом люди, и, как правило, не совсем счастливые