1.Папе подарили мяч 2.Вот это мяч 3.Мяч лопнул 4.Дядя подарил папе новый мяч 5.Теперь папа не жадина
Снежная королева очень интересное произведение и я хочу о нём вам рассказать.Начнём мы с главных героев: ну это конечно же снежная королева также главные герои считаются мальчик Кай и девочка Герда. Они есчё дети и живут в обычном доме. Но снежная королева уже взрослая дама и живёт в снежном слегка ледяном доме.Хочу обратить Ваше внимание на интересные моменты в этом рассказе,например когда снежная королева забрала мальчишку и бедной Герде пришлось спасать мальчишку.Но всё оказывается не так легко ведь у Кая в сердце ледышка которая не даёт ему вернуться в его обычную жизнь.
«Шевченко – наш сучасник», – звикли казати ми, але небагато хто розуміє, що власне значить цей вираз.Сьогодні деякі люди ставляться до літератури скептично. Мовляв, застаріли ці пристрасті, а час, про який йдеться в літературних творах, давно минув. Це помилка думати так, і дуже серйозна помилка! В українській літературі існує багато чудових авторів, творами яких зачитується чимало людей. І, мабуть, одним із перших тут треба назвати нашого Кобзаря.Твори Тараса Григоровича Шевченка, на мій погляд, не застаріють ніколи: надто вже палка душа, осяяна світом могутнього розуму, стоїть за ними. Кобзар володів даром пророцтва: як інакше можна пояснити деякі з його віршів? Узяти, наприклад, поезію, де Шевченко звертається до всієї української спільноти: «І мертвим,і живим, і ненарожденним...» . Кожна фраза, кожне слово тут, як опік. Дійсно, у цьому творі чується живий голос Кобзаря, який звертається водночас до всіх і кожного зокрема. А «Гайдамаки»? Сторінки цієї поеми перегукуються з подіями XX століття – громадянською та другою світовою війною. Якщо ж перечитати цикл віршів «У казематі» , то також виникають історичні паралелі з певною добою в нашій історії. І подібних прикладів можна навести багато. Та хіба лише історичними паралелями вимірюється сучасність Шевченкового слова?Хтось із іноземних дослідників зауважив, що більше ніде йому не доводилося бачити такого ставлення до поета. Шевченко став пророком нашого поневоленого народу. Кожен українець вірив у те, що Кобзар і після своєї смерті любить, жаліє і вчить його.У незалежній Україні зроблено все, щоб віддати Кобзареві всю шану, повернути поету чималий народний борг. Сьогодні ми знаємо дуже багато про життя і творчість Тараса Григоровича. Нам відомо, що Шевченко не був ані святим, ані людиною, зануреною у надхмарні світи. Він був людиною розумною, інтелігентною та обдарованою. А життя Кобзаря можна вважати мірилом нашої історії.Гортаючи сторінки Шевченкового «Кобзаря», ми маємо змогу замислитися й над власним життям. Сучасність заповнює нас, але ми ані на мить не забуваємо, чиїми сучасниками ми є. Так, бути сучасником Кобзаря – це велика честь.
Жили-были две рюмки. Как-то после Нового года их поставили не на ту полку. "Как плохо без родного сервиза!" - думали рюмки. Одна рюмка решила, что как-нибудь выберется, любым способом выберется. А другая решила, что лучше подождать, пока ее переставят. Отважная рюмка до того хотела попасть домой, что уже думала разлиться. И сказала ленивой рюмке: "Давай прыгнем с этой полки в игольницу, а потом на родную полку!" - "Не-ет, я лучше подожду пока снимут!"- Тогда смелая рюмка сказала: "Ну и пожалуйста, а я пошла!", - и она прыгнула, но у нее отбилась ножка и покатилась по комнате. Ножку заметила хозяйка, увидела и рюмку, склеила ее и поставила на полку с рюмками. Там храбрая рюмка рассказывала о своих приключениях.А что же ленивая рюмка?<span>А она до того запылилась на чужой полке, что стала совсем неузнаваема. Со временем она треснула и раскололась. Когда хозяйка увидела пыльную разбитую рюмку, она ее просто выкинула. Вот что бывает с ленивыми! </span>