Серед великого різноманіття літератури нашого часу, за кількістю видань Біблія займає перше місце у світі.Вона перекладена майже всіма мовами світу і є цінною пам’яткою як світової історії, так і літератури. Як відомо, християнство є однією із трьох світових релігій, яку сповідує більше третини людства.Хоч ця релігія і поділяється на три течії: католицизм, протестантизм і православ’я, – та єднають всіх віруючих найвищі чесноти християнської побожності та священна книга християнства – Біблія.Яскраве відображення Біблія знайшла у мистецтві: літературі, музиці та живописі.Отже, духовне багатство людей різних країн світу та їх християнська віра, роблять Біблію найвідомішою і найавторитетнішою книгою у світі. Її мотиви зустрічаються в багатьох напрямах мистецтва, а сама книга є шанованою та цінною пам’яткою історії всього людства.
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Та все ж таки, кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, не є виключенням і я.Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом, адже він був більше, ніж митець. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, став на всі часи знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка – не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власна точка зору на творчість великого Кобзаря, що у мене в душі і серці існує власний, ні на кого несхожий митець.Я маю власне розуміння і власне бачення Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і не тільки великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.Хтось із філософів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім – і заслання.Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для ворогів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого добавляти, бо кожне наступне слово стане зайвим.Т. Г. Шевченко – істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої дми…» поет заявляє про це відкрито:«Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, -Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну».<span>Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.</span>
Сонце хитро виглядає з-за парового млина, Паперовий змій кокетує й хитає головою, Соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима Толя, Дощ січе, Грім тріщить, Парує земля, Лід тріщав, лускався, Крига йде.
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>
<span>Тюльпани – це мої улюблені квіти. Ранньої весни крізь землю пробиваються їхні гострі листочки, а коли теплішає, тюльпани випускають бутони. Спочатку вони зелені, і зовсім не зрозуміло, якого кольору квітка розпуститься згодом. Потім поступово тюльпан набирає колір, і одного дня розкриває своє чудове обличчя назустріч сонцю. Знизу всередині голівки пелюстки жовтого чи білого кольору, а також тичинки й маточка – виразні, яскраві. Пелюстки в тюльпана бувають різними, красивої форми, інколи гострі, інколи схожі на сердечка. Є дуже багато сортів тюльпанів, навіть чорні з порваними оксамитовими пелюстками.</span>