«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
• «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
• «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
• «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в Спасівці». «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали!
Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без помочі? » «Дідусева наука стала йому в пригоді. “Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь»». Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав зі Спасівки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється».
«Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь... Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла.
У тому, що вона навіть через свою страшну хворобу не зламалась а продовжала боротись
Минусов у сна нет, Плюсы выспишься, будешь полон энергии, восполнишь силы.
Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицiєю, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберiг, як символ своєï любовi. I це була найдорожча рiч, яку вiн зберiгав протягом довгих рокiв, бо мати нiби вгадала синову долю, вишила ïï на полотнi.
<span>Поет пiдiбрав такi задушевнi слова, так зумiв виразити почуття багатьох людей, що вiрш став улюбленою народною пiснею для багатьох поколiнь.</span>
Коли сонце встає прокидаюся і я
Ось так швидко умиваюся і біжу до кобзаря
Боже каже мені мама:
-Зіронька яка ж ти дама
А я кажу їй відповідь таку:
-Рідна мамо,я творю.