Природа одному мати, другому — мачуха.Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.Як небесна височина, так морська глибина.За рідною землею і в небі скучно.Високі гори мають глибокі доли.Де високі гори, там глибокі доли.Нема гори без долини.З гори не треба пхати — само піде.Гора з горою не сходиться.Гора народила мишу.З гори вскач, а на гору хоч плач.І за горами люди живуть.Поле має вуха, а ліс очі.Поле бачить, а ліс чує.Дай полю гною - дасть хліба вволю.Поля, що й курці лапкою нема де ступити.Там того поля на заячий скік.Хто полю годить, тому жито родить.Після дощу і сонце засяє.Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.Зимове сонце, як удовине серце.Блисне сонце і в наше віконце.Засвітить сонце і в наше віконце.Взимку сонце крізь плач сміється.Весняне сонце, як дівчини серце.Доки сонце зійде, роса очі виїсть.Досить одного сонця на небі.Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.І на сонці є плями.Не маю ні від сонця, ні від місяця.Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.Після дощу сонце засяє.Сонце — батько, місяць — вітчим.Сонце блисне — мочар висхне.Сонце - Бог, небо - не Бог.Сонечко в дорозі не спіткнеться.Сонце блищить, а мороз тріщить.Сонце іде на літо, а зима на мороз.Сонце на всіх однаково світить.Сонце світить на добрих і злих.Сонця в мішок не зловиш.Сонця решетом не вхопиш.Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.Світить, та не гріє.Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.Від своєї тіні не сховаєшся.І найменший волос свою тінь кидає.Нема тіні без світла.Темно, хоч падай.Темно, хоч очі виколи.Темно, хоч татарву веди.Темно в хаті, як у горобину ніч.Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.Як листя жовтіє, то поле смутніє.
У тому, що вона навіть через свою страшну хворобу не зламалась а продовжала боротись
Твір- опис дії «Як моя мама готує»
Моя мама добре вміє готувати. Вона куховарить дуже швидко та охайно. Ось як моя мама готує суп. Спочатку вона ставить на плитку каструлю з водою та кладе туди м'ясо з холодильника. Наприклад, курячі ніжки.
Поки вариться бульйон, мама дуже швидко чистить картоплю, моркву та цибулю. Картоплю вона ріже на невеликі шматочки, «соломкою». Моркву мама ріже маленькими кубиками, а цибулю ще дрібніше.
У готовий киплячий бульйон мама опускає варитися картоплю. На сковорідку вона наливає соняшникову олію та розігріває сковорідку на конфорці. Туди вона висипає подрібнені моркву та цибулю. Мама обсмажує їх в олії. Ці овочі служать так званою «засмажкою», тобто заправкою для супу. Після того, як вони обсмажаться як слід, мама додає їх до супу. І тільки потім додає туди вермішель, тому що вона вариться швидше за все.
Потім мама дрібно ріже на дерев'яній кухонній дощечці зелень петрушки та кропу. Коли овочі майже готові, мама солить їх та додає трохи спецій. Вона купляє в магазині такі суміші спецій, спеціально для перших страв. І в останню чергу мама засипає до супу зелень.
Через три хвилини після цього мама знімає каструлю з вогню. Суп готовий, можна їсти! Мамин суп завжди дуже-дуже смачний!
<span>
<span /></span>
<span>Русалонька із 7-В» характеиристика Софійки Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться допомогти родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
</span>
У житті трапляється так, що природа дає нам дуже цінні уроки виживання і боротьби зі стихією. Людина вже давно віддалилася від природи, і перетинається з нею лише маленькими уривками, у вигляді домашніх тварин або рослин.
З самого початку існування людини природа ставила перед нею певні вимоги. Клімат, рельєф, оточення - з усім цим людина змушена була рахуватися, пристосовуватися.
Сьогодні здається, що людина нарешті перестала залежати від природі.
Можливо, пора забути про свою надуману велич, відволіктися від своїх новомодних гаджетів та повернутися обличчям до Землі, природи та нарешті усвідомити, що ми є одним цілим. Ми пов’язані глибше, ніж можемо собі уявити. Ми маємо шанувати її, берегти та любити.