Творча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60
<span>рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до </span>
<span>скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти </span>
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
<span>Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до </span>
<span>Г. Рентель (1862) вiн писав: "Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, </span>
<span>але ... небагато в нас людей гiдних, решта </span>
<span>- дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в </span>
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï".
<span>Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", </span>
<span>пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував </span>
<span>украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi </span>
<span>перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли </span>
<span>виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, </span>
<span>створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), </span>
створив "Граматику" для украïнських шкiл.
<span>У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: </span>
<span>батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, </span>
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
<span>Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй </span>
- його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
<span>Так I. Франко писав: "Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю </span>
<span>сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï </span>
<span>думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж </span>
<span>самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, </span>
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни..."
<span>Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного </span>
<span>суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.</span>
Мої коломийки! Емір Рибак.
Ці коломийки вас вітають,
Настрій, та радість несуть!
Гумор, жарти – вони мають,
В нас вони не пропадуть!
Коломийки, мої коломийки,
Від вас добре бажання настане!
Заспіваймо їх всі, і гуцули, і бойки,
Нехай тоді наша відрада росте!
З репом я вже попрощався,
Другі – хай його складуть!
З ритмом, римою, уладнався,
Хай ці строки бадьорість дають!
Ой, співали дівчиноньки,
Зачаровані чудним лісом,
Де літали білі голубоньки,
Приручені старим бісом.
Люди гроші заробляли –
Різали смереки, граби, дуби.
Це річкам стало не до вподоби –
Людей повінню вони прокляли!
І тим хто гроші крав,
На дорогах, дамбах, мостах,
Без сорому, поправши – страх,
То Бог повінь за це послав!
Чимало людей буйно поплатились,
Не Богу – долару, гривні молились!
Гой – я, на високій полонині,
Білі вівці – пасуться по плаю!
І весілля, як не буде нині,
То з дівчатами, я ще погуляю!
Ой, сидів орел на косогорі,
Мені з милою жарко у полі!
Той орел в'є гніздо на горі,
Я ж кохаю милу в стодолі!
Сонце піднялося високо,
На небі хмар не має ніде!
Що за чоловіка там видно?
То Гнат косити вже йде!
Ой і людяний наш Гнат,
Покоси ранкові ще не стоять!
Випити чарку, на це він мастак,
Очі від цього так і блищать!
Обіцянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш із хати!
І загадку легше відгадати,
Чим із Гнатом справи мати!
Скромний Гнат, неначе гість,
Хоч тепер і релігійний піст,
В комірчині шмат сала їсть,
Батько взнає – видере хвіст!
І хто взнає цього Гната,
Не беріть у друзі цього брата!
Дмитро добре носом чує,
Що на кухні там шкварчить,
Ще здалеку – він почує,
І на шкварки – прибіжить!
От і сонце сходить, і палить,
Гриць – досі горілиць лежить,
Галя милому варенички варить,
Він за дзиґарем не стежить!
Чує чоловік – кукурудза тріщить,
Там хтось – смагліє горілиць,
І на сонці – кумів зад блистить,
Ой, поб'є їх добре – зараз Гриць!
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чує, хтось стогне, щось скрипить!
Ці звуки було чути з теплиць,
Кум кумі прийшов розсаду полить!
Кума – кума так вдома чекала,
Все їсти, ще й пити наладнала,
І диванчик вчасно розіслала,
Що старий проснеться – не знала!
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з відрами униз летить,
Хто – то кума з ґанку котить,
Той – ногами хутко тупотить!
В лісі довго ми гриби збирали,
Скрізь – під всякими кущами,
І кожний гриб руками брали,
Дівчата – не ходіть самі корчами!
На весіллі я так танцювала,
Що втоми назавше не знала!
Із Москви я нині завітала,
Мати хоче поміч, я баю – устала!
Я до кума нині – не ходила,
Най би його трасті взяла!
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гріх би зробила!
Коломийки що появились у мене,
Співають не тільки у Львові
Який будували із нами вірмени,
<span>Бо їх співають – на рідній мові!</span>
Ольга, Сон Князя, Святий Валентин, Поема про білу сорочку, З любові, Вісті з краю ботокудів, Про багача що їздив біду купувати
Якби я була президентом, я зробила б нашу країну краще. Поперше збільшила пенсію старим. Пенсії дуже маленькі, їх на довго не вистачає. Тому старі люди змушені їти працювати, але є одна проблема старих людей не беруть на роботу. Наприклад, моя бабуся, а її 76 років, змушена працювати сторожем. Її не поважають, не цінують, ображають на роботі, вона не тільки сторожить в ночі, вона ще прибирає все в цьому заході, та приберає за собакою к якії ставлиться набагато краще ніж к бабусі. В день, якщо ще дуже пощастить бабуся заробляє 30 гривень. Цих грошей ні нащо не вистачає, але бабуся не може піти з цієї роботи, тому, що її треба платити за квартиру та годувати свого дуже дорослого сина, який зловживає алкоголем. Я хочу, щоб старі люди отримували пенсії набагато більші, та щоб їх вистачало на проживання.
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
<span>Трагічний випадок показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.</span>