Автор цієї аудіокниги Герберт Уеллс
С раннего детства одним из первых заданий, которые ставятся перед ребенком - владение языком. Первые неловкие шаги совпадают с первыми невнятными, порой смешными, порой нелепыми словами. Но время идет. Растут и дети. Развивается и их речь. Но всегда ли это благо - владеть языком? Всегда ли мы правильно пользуемся своим великим даром - речью?
Есть пословица "Язык в Рим доведет". Действительно, владея речью, а попросту языком, можно облегчить себе жизнь. Всегда можно попросить совета или помощи у других, устроиться на работу или выкрутиться из щекотливой ситуации. В этом случае язык - друг.
Но есть и другая сторона медали. Не зря ведь говорят :"Слово не воробей, вылетит - не поймаешь." Как часто мы говорим то, о чем впоследствии горько сожалеем. Грубое слово в пылу ссоры может сделать куда больнее, чем сильный удар, а ненужное откровение может привести даже к самоубийству.
Как видим, не зря бытует пословица "Язык мой - друг мой, язык мой - враг мой". Поэтому хочу дать совет всем людям. Следите за своим языком, чтобы потом горько не сожалеть о ненужных, сказанных не вовремя, фразах и словах.
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Мне больше всего в этом крохотном рассказе понравился эпизод (он в самом начале произведения), в котором говорится о том, как полицейский надзиратель Очумелов и городовой, его помощник, идут через базарную площадь. Почему именно этот фрагмент? Да потому, что в нем уже несколькими штрихами нарисован портрет полицейского.
Во-первых, он хвастун. На дворе лето, жара, а он, обливаясь пОтом, идёт в... шинели. И не важно, что не по сезону! Зато шинель новенькая, с иголочки! Пускай все смотрят и завидуют!
Во-вторых, Очумелов - бессовестный человек. Какая миссия у полицейского? Правильно, защищать мирных граждан. А чем занимается этот полицейский надзиратель? Бережёт покой в городе и тишину? Да ничуть не бывало! Он беззастенчиво обирает бабушек, пришедших на базар продать немножко ягод. Бабушка принесла крыжовник, а тут раз - и полиция. Крыжовник и конфисковали. Ну это же смешно - конфискация крыжовника! Теперь он подлежит уничтожению. Его и уничтожат за обедом Очумелов и рыжий городовой.
Ну и, наконец, в-третьих. Очумелов - просто страшный человек. Разгар дня, а городская площадь почему-то пуста. Как пишет Чехов, "на площади ни души..." Это значит, что все горожане попрятались от полицейского. Так. На всякий случай. Но причина, как я понимаю, - страх.
Как с человеком прежде всего, лично я общаюсь открыто, а ты сам должен знать как ты с ней общаешься