<span><span><u>Гекльберри друг ТОма Сойера
</u></span></span>
<span>однажды в школе поручили собрать листья для гербария.После уроков Вера шла домой по аллее(лесу).На земле лежало много листьев.Она шла и подкидывала листья ногами,играла с ними,но ленилась собирать их с земли.На следущем уроке гербарий собирали на проверку.Вера ничего не сделала.Когда ей поставили двойку за невыполненное д/з ,то Вере стало стыдно.И тогда я подошла к ней и сказала:"Без труда не выловишь и рыбку из пруда!".После этого дня я заметила что она делает каждый день д/з.</span>
Мать и Ходит (пауза,ходит
тихо.....,долго ночь идет...
ночь.,..уж день выводит.
Изначально слово "позор" означало зрелище, представление, чуть позже - спектакль. Как раз в стихотворении Баратынского «Последняя смерть» слово употреблено именно в этом смысле (позор - "зрелище", "вид").
<span>Современное значение стыд, срам, слово позор приобрело с тех времен, когда преступников приковывали к столбу на всеобщее обозрение, на позор. </span>
Тема «Думка»: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі. Ідея «Думка»: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»). Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім. Художні засоби «Думка» • епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті • метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»; • риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?» Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».