Проблема вибору людини у вирішальній ситуації у повісті «Захар Беркут»
У повісті «Захар Беркут» автор зобразив запеклу боротьбу між тухольською громадою і монгольськими завойовниками. Тому дійові особи твору поділяються на дві групи: з одного боку — ті, хто виступає за тухольців на чолі із Захаром Беркутом, а з другого — монголи на чолі з Бурундою і ті, хто перейшли на їхній бік, зокрема Тугар Вовк.
Таким чином, у цей вирішальній час кожен персонаж робить свій вибір - служити рідному народові чи його ворогам. Залежно від цього персонажі поділяються на позитивних і негативних.
Наприклад, боярин Тугар Вовк - негативний персонаж. у тяжкий для його батьківщини час він стає зрадником, іде служити ворогові. Тугар Вовк вибрав зраду, яка, як він вважав, принесе йому владу і багатство, але тим самим позбувся поваги громадян та любові доньки, яка відмовилася через це від батька і прямо казала, що "не має вітця".
Захар Беркут теж робить тяжкий вибір: між життям сина і безпекою рідного краю.
Він відмовляється відпустити монголів, які мають його сина у заручниках - бо вороги можуть повернутися з помстою. Захар добре розуміє, що може втратити сина, але майбутнє громади йому дорожче.
Син Захара, Максим, робить свій вибір. Він міг зрадити і жити, міг скористатися допомогою коханої і спробувати втекти, паддавши її ризику, але не став. Він любить життя, але чесна загибель для нього краща за безчестя.
— Ти ж знаєш, — мовив, нарешті, Юрко, — що риба боїться, коли багато людей.
— Так уже й багато туг, — буркнула вона.
— Це через тебе не ловиться, — таки допік він.
Проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю:
— То ти такий умілець!..
— Через тебе усе!
— Ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.
Поверталися од річки вдвох, хоч Юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. Повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. Тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити Юрка, але той відмовився. Через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.
— Колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав Юрко, бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — Півтора пуда заважив.
— Та ну?! — здивувалася Тося.
Юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі:
— А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!
Насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без Юрка. Але здогадатись про все це Тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано:
— Ти бач?
Хлоп'яча уява й далі вела:
— Якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. Там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озері на вудку через день зловив!
Але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї:
— Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...
— Тс-с-с, — зашепотіла раптом Тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. —
— Що ти з ними робитимеш? — запитала Тося.
— Це ж дикі!
— Випусти, — сказала Тося, — бо вони повмирають без води.
— І що ти тямиш? — напустився на неї Юрко. — Я їх доглядатиму й приручу.
— Вони бояться нас. Коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.
— Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!..
— Ану йди сюди! — закричав Юрко. Проте вона не йшла.
— Ти де каченята поділа?
— Тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.
— Поклич її, — сказала мати Юркові,
— А-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.
— Поклич, попрощаєшся.
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
<span>Вибрати не можна тільки Батьківщину. </span>
<span>Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори - поема «Ене-їда» і п’єса «Наталка Полтавка» здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори. Центральною фігурою п’єси «Наталка Полтавка» є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. «Золото, а не дівка!» - так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така^гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але вс.їм вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого Петра.Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним - яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого «юристи» возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство - це добре ім’я.Ось як каже про себе сама героїня: «Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду». Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.Протягом усієї п’єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє… Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й.дотепні народні прислів’я та приказки.В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка - ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.</span><span>
</span>
Маруся- проста дівчина- бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї Вітчизни, народу і прагне врятувати козаків невольників. Героїня твору є взірцем мужньої жінки що виконує свій моральний і людський обов'язок перед земляками