Ответ:
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, допомогаючи своєму народові на чужині.
Объяснение:
Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа
і біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів. 2. Приголомшена публіка не знала, як реагувати. Кілька секунд панувала мертва тиша. Коли ж він опустив штангу і суддя оголосив, що новим чемпіоном Республіки став Іван Сила, зала вибухнула. 3. Ніч Іван перебув у найдешевшому пристанищі для таких же небораків, як він, котрі не мали де подітися у великому місті. Вуйко Микульця пішов у справах: поніс верховинські гостинці синові, який тут служив у вій-ську. 4. У розкішний спортивний палац набилася купа кореспондентів. Особливо багато їх було з Японії. Там не мали жодного сумніву, що Пацака Макурі стане світовим чемпіоном. Зрештою, тому японці й оплачували поєдинок. 5. Брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. По-при грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал. 6. Відважний Фікса не встиг витягнути посвідчення агента 008, як отримав залізним прутом по голові, тихо зойкнув і простягся біля Івана Сили. Нападники тут же накивали п'ятами. На шум у провулку визирнули сусіди, які й викликали поліцію та швидку допомогу.
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
А не легче спросить инет?Если это поможет:
<span>Максим і
Тугар Вовк — представники антагоністичних таборів. Вони різні, але у
дечому і схожі (усвідомлення своєї сили; почуття власної гідності,
сміливість, витривалість, залізна воля; розум і кмітливість; бажання
повнокровного життя). Ці позитивні риси підпорядковано абсолютно різним
життєвим принципам.</span><span><span>Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу,
славний молодець … Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене
самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ</span>.</span><span><span><span><span>
Максим
</span><span>
Тугар Вовк
</span></span><span><span>- визнання рівності між людьми;
- найвищий ідеал — влада громади;
- любов до рідної землі;
- вірність давнім звичаям;
- чесність і відвертість;
- справедливість.</span><span>- почуття своєї вищості, зарозумілість;
- найвищий ідеал влада власника;
- відсутність почуття патріотизму;
- зневага до народних звичаїв, віри;
-підступність і хитрість;
-жорстокість.</span></span></span></span>
Письменник однозначно засуджує Тугара Вовка, поступово розкриваючи
усі сторони його вдачі та причини злочину. Вже на початку повісті
Франко, нагнітаючи негативні риси зовнішності й характеру, викликає в
читача відразу до персонажа:
«Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим
чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських
медведів, яких їхав воювати».
<span>Прізвище Вовк повністю імпонувало його вовчій натурі. Авторська
характеристика Тугара Вовка підсилюється його самохарактеристикою.
Погрожуючи в думках тухольцям, він говорить: «Але постійте, ви, хамове
плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар Вовк — се не тухольський
вовк, він і тухольським медведям зуміє показати «зуби». Зрадника,
підкреслює Франко, завжди чекає ганебний кінець.</span>