«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
На дереві не має двох однакових листків. Якийсь більш яскравий, а якийсь тьмяніший, на одні світить сонечко, а інші точить гусінь.
Так само і люди. Хтось став успішним і багатим, а хтось залишився бідним. Когось доля нагородила вродою, а кого обділила. Ми всі ніби ті листочки. Але хтось ловить сонячне проміння, а хтось знаходиться у затінку. У кого в душі радісно й щасливо, а у кого засіла велика гусінь сумління.
Тому, кожен має свою долю і свій бік дерева. Ми діти, молоді листочки. У житті нашому весна і ми маємо, пережити ще купу злив і сонячних ранків до холодної осіні, коли вітер віднесе нас далеко від свого дереваⒶ.
Пояснення:
Метафори: «серденько моє», «очі вкоротили вік», «очі навчились зводить людей».
Епітет: «пісня люба… мила», «очі дівочі темні… ясні».
Повтори: «…очі, очі, очі…».
Порівняння: «темні, як нічка», «ясні, як день».
Звертання: «Ви ж мені, очі…».
Привіт, Анна!
Читали ми про тебе на уроці. Легенда крізь віки дісталася до нас. Скажу відверто, що обурювались всі. Хіба є злочином – в уяві оживити мишеня з багряного кленового листочка?!
Чому тебе боявся твій сусід, мені вже зрозуміло. Він був звичайний, у наші часи ще кажуть "сірий". Твоя фантазія, яскравість, небуденність його лякала. Це зовсім не провина. У нас це зветься "креативність" чи творчість небайдужої душі. Таких людей, як ти, не так уже й багато, їх називають "білими воронами".
Поганий той закон, який карає беззахисну дитину-сироту лише за те, що не така, як інші. Але втішає, що в скрутну хвилину ти мала рідну душу й захисника, грайливий чорного кіта, який допомог тобі протистояти буденності і сірості, уникнути безглуздя вироку.
Дорога Анна, я бажаю тобі залишатися завжди яскравою і творчою особистостью і ніколи не втратити своєї неповторності.
Це лист до Анни
Історична пам'ятка описує історію минулого людини/міста.