Без дружби життя було б сірим і не цікавим, тому що друзі частина життя кожної людини. Дружба - це безкорисливі, особисті відносини між людьми, засновані на довірі, теплоті сердець, відкритості й щірості. вмінні вибачати. Ти є повноцінною людиною, коли вмієшь любити. І через такі близькі взаємовідносини як дружба, ми цьому вчимося. Близький друг - це майже рідна людина. Найважливіше, це вміння зберігати в середині немов би хиве джерело. Можна знати людину десять років, але завжди знаходити у ній щось нове. З роками, людина внутрішньо зростає, іде вперед, і це справжне щастя внутрішньо зростають разом. Кажуть: " В мене є багато вимог, якою має бути людина. Чемною, розумною, цікавою і т. п.". Але є дуже мало замків, до яких підходить такий складний ключ, це мабуть неправильно.
Ідея : уславлення нескореності ,сили духу,які допомагають вижити у важких умовах на чужині.
Уста говорять: «Він навіки згинув!»Рік написання: <span> 1901 </span>
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Головна думка: <span>А серце каже: «Ні, він не покинув!».</span>
Жанр: інтимна лірика.
Художні засоби:
епітети: <span>струна якась тремтяча,<span> любая розмова,<span> важкі, ворожії сновиддя.</span></span></span>
метафори: <span>серце каже,<span> поцілунок на устах озветься, <span>безодні мрій таємні, <span>душу опановують примари, <span>голос твій бринить, співа з журбою, <span>сон мені склепить помалу вії.</span></span></span></span></span></span>
порівняння: т<span>ремтить-бринить, немов сльоза гаряча.</span>
<span>риторичні</span>
<span>запитання: <span>Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?</span></span>
<span>оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».</span>
<span><span>епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!». </span></span>
символи: квіти - уособлення кохання<span>Ⓐ</span>.
Почуття гумору як важливий компонент психологічного здоров’я
Особливості сучасних соціальних трансформацій в Україні вимагають від молоді високого рівня особистісного розвитку. Одним із ресурсів такого розвитку може стати почуття гумору, завдяки якому здійснюється забезпечення збереження психологічного здоров’я в процесі навчання.
Недарма в останні десятиріччя почуття гумору розглядають не лише як соціально бажану рису особистості, але і як важливий компонент психологічного здоров’я. Окрім підвищення позитивних емоцій і протидії негативним настроям, таким як депресія і тривога, гумор вважається цінним механізмом подолання стресових життєвих подій і важливою соціальною навичкою для початку, підтримування і розвитку задовольняючих міжособистісних стосунків. Значна кількість досліджень з психології гумору за минулі два десятиліття була сфокусована на зв’язку між гумором і різними аспектами психологічного здоров’я [1-3].
Канадський дослідник Р. Мартін розглядає почуття гумору як стилі гумористичної поведінки, серед яких він виокремлює потенційно корисні (афіліативний і самопідтримувальний) і шкідливі (агресивний і самопринизливий) для психологічного здоров’я суб’єкта стилі гумору.
Останнім часом у межах такого напряму досліджень особистості як позитивна психологія запропоновано розглядати готовність людини до виявлення почуття гумору і позитивне реагування на гумористичні прояви оточуючих як одну з ознак так званих „сильних” (здорових) особистісних властивостей. Ці „позитивні” (здорові) риси співвідносяться з шістьма чеснотами, що співпадають у різних культурах, тому вони були відібрані як загальнолюдські цінності, якими керується оптимально функціонуюча особистість [6]. Позитивні властивості особистості і дотримування людиною позитивних цінностей вважається позитивними психологами важливою передумовою психологічного, суб’єктивного, соціального благополуччя, які і зумовлюють психологічне здоров’я людини, і можуть слугувати ознаками його наявності у суб’єкта [4].
Серед однієї з шести чеснот виокремлено трансцендентність, що тлумачиться як наявність у людини уявлень про зміст життя і відчуття власного зв’язку з навколишнім світом. Дотримування людиною цінності трансцендентність забезпечує формування в неї
Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.<span>Війна для кожної людини – це щось бурхливе, стрімке, холодне і жорстоке. Великі сумніви щодо майбутнього, щодо завтрашнього дня і навіть щодо життя. Це незгоди, турботи, ридання і плач. Мир і війна. Світло і темрява. Після тривалого часу, проведеного у світлі, у темряві, що з’явилася несподівано, наші очі не здатні бачити нічого, крім мороку. Та чи можливо повірити у реальність жаху після багатьох років мирного життя, у реальність страшних подій, які сталися і які ще відбудуться? Скалічено мільйони людських доль, життя народу зруйновано так, що, здається, його вже ніколи не повернути і не відбудувати.
</span>Хлопчик втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був вірним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Климко мріяв мати такого ж картуза з кокардою у вигляді молоточків і впиватися разом з дядьком у ніч на стрімкому потязі. Він нетерпляче чекав, коли той увечері повернеться додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни здавила, зім’яла, збила і його.Климко, життя якого до війни не виходило за межі рідної станції, спершу починає помічати зміни тільки в тому, що його оточувало. Це і стурбовані, похмурі обличчя, і нестерпна, дзвінка тиша. Вагони потягів завантажені не тракторами та машинами, а військовою технікою. Страшно і незвично, здається, що змінився навіть настрій природи. Вона схлипує пронизливим холодним вітром і плаче осінніми дощами. Сліпі, темні події чергуються зі спалахами надзвичайних подій – знищень, боїв, аварій. І як один із чорних кадрів на білому тлі – аварія паровоза, на якому був його дядько і загибель останньої у світі рідної для Климка людини. А потім – і знищення загарбниками житла.Усього цього було вже достатньо для того, щоб навіть доросла людина, позбавлена рідного місця, любові, підтримки, безповоротно зламалася. А дитина – чи достатньо їй буде сил, що витримати усі випробування війни? Виявляється, що Климко сильніший за війну. Хлопчик, який вже не від чого не залежав, виявляє винахідливість, самостійність, а що головне – наполегливість. Він прагне вижити і сміливо крокує по страшних шляхах свого розірваного війною дитинства.<span>Климко знаходить улюблену вчительку з малою дитиною і своїх шкільних друзів. Її учні захищають жінку, нехай і на дитячий лад. Війна – це екстремальна ситуація, і тому вона зриває маски. Одразу ж видно, хто не має совісті і намагається нажитися на горі людей, інших нещастя єднають і допомагають бути їм більш витривалішими. Хлопчакам майже вдається відтворити затишок рідної оселі для маленької дівчинки Оленьки, дочки вчительки.</span>