Тема про україну в старовину,а ідея, щоб люди дізналися про історію україни
Всеволод был братом Игоря и сыном великого Святослава. Он, не думая ни секунды, откликнулся на призыв своего брата, Игоря, отправиться на защиту земель русских. Он отправился на войну вместе с братом, чтобы не только защитить свои земли и людей, но и добыть себе воинской славы. Это говорит о его честности и храбрости, о его большой отваге и любви к брату. Он говорит, что они с Игорем оба дети Святослава и должны помогать друг другу, быть для друг друга оплотом в таком тяжком деле, как война. Он собрал свою дружину, потому что считал себя защитником земли русской и понимал, что кроме них никто не станет защищать их земли.
Всеволод не только был смелым и верным братом и другом, он был хорошим военачальником, так как помог брату победить в первой битве. Его дружина его уважала и слушалась, потому что он первый шел в бой и старался показать пример того, как воюют настоящие мужчины. Автор показывает Всеволода не только как человека бесстрашного, но, даже, как отчаянного. Он показывает сцену, где Всеволод бьется с врагами, забыв обо всем на свете, забыв о своей жене, забыв даже о своей жизни. И именно эта его черта помогает продержаться достаточно долго, потому что его боятся половцы и нападают только большой толпой. Всеволод был очень привязан к брату и считал своим долгом помогать ему в походе, поддерживать его в трудной битве, поэтому, когда Всеволод погибает, Игорю приходится очень туго. Помощь Всеволода и его храброй дружины поддерживала дух не только всей армии, но и самого Игоря, который глубоко уважал и полагался на брата.
Автор превозносит таланты и качества Всеволода, называет его смелым и храбрым, это естественно, потому что на войну могут пойти и побеждать только храбрые люди, такие как Всеволод. Он не жалел своей жизни и жизни своих людей для того, чтобы оградить свои земли от набегов, завоевать богатство и обеспечить безопасность родных земель.
«Климко» — твір Григіра Тютюнника про дітей війни
Повість «Климко»
переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла
як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби,
знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла,
тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони
працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку,
деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає
дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала
хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до
матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою
автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих
підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною
небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення
хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а
по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку
та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того
пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається
сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя
змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний,
хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на
себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до
чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку
Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму
обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було
наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було
потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку,
але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої
вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних
підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час
війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує
дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у
себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той
тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала
ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси,
стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор
оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися
добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця
взаємодопомога дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій
страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади
учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за
підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її
відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам
ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе.
Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко
загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка
тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він
повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
<span>На
жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни
забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому
докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний
вогонь.
</span>
Часто серед молоді виникає таке запитання: «Заради чого можна віддати своє життя? В якій ситуації?» Скажімо, друг зазнав нападу озброєних бандитів. Звичайно, в такому випадку не можна стояти осторонь, необхідно йому допомогти. Але ж знову-таки — це надто вузький підхід. Ну, а коли в подібному становищі опиниться незнайома людина? Теж на допомогу треба прийти обов'язково! Інакше не будеш себе поважати.Тепер уявіть таку ситуацію. Людина тоне. Ти на березі, але не вмієш плавати. Звичайно, треба зробити все можливе, щоб її врятувати. Але чи треба самому кидатися в воду? Мабуть, це буде безглуздою жертвою. Навіть тоді, коли той, хто тоне,— твій найближчий друг, однаково не допоможеш. А залишаючись на березі, можливо, щось і зробиш для його врятування.<span>Із наведених прикладів уже неважко зробити висновок: не можна перевіряти дружбу готовністю віддати життя. В крайніх ситуаціях, у годину тяжких випробувань люди жертвують собою. Але не заради самої дружби. В ім'я високих, благородних ідеалів, в ім'я торжества справедливості, в ім'я права називатися Людиною з великої літери.</span>