<span>. пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.
</span><span>Тоді той чоловік
і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда;
може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до
города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на
коромислі.
</span>— Що це ти, бабусю, несеш?
— Воду, синочку.
— Дай же й мені напитись.
— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще
дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без
води.
— Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку.
<span>Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік
у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і
потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і
грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого
дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка
нездорова — може, вилікую її».
</span>Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих
хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:
— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив.
— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно!
— Отже, скажіть королеві.
Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:
— Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.
<span>Пішов той чоловік,
подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого
угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім
одужала, знов стала такою, як і перше.
</span><span>Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:
</span>— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.
<span>Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.
Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство
якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він
йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього.
Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав
йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям
заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він
їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до
короля, король і питає його:
</span>— З якого ти королівства?
— З такого-то.
— Із якого города?
— З такого-то.
— Як прозиваєшся?
— Так-то.
Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав.
— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою;
отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили!
— Як же се сталось?
Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів
повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок
навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з
усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити
правдою, аніж кривдою.
Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як
приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував,
сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так
прилучиться, як моєму небожеві».
<span>Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись
його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки,
схопили його та й почепили на найвищій гілляці.
</span>
Могу тебе подкинуть идейку как написать, тебе остается только расписать это. Современный человек так или иначе не может потерять свою индивидуальность, хоть что-то но он будет делать по своему, с какими-то своими особенностями. Но в течение жизни человеку приходится подстраиваться под какие-то обстоятельства, людей. Распиши только это, если конечно подойдёт. И в конце как вывод можешь написать как лично ты относишься к этому, то есть как ты считаешь стоит ли подстраиваться под какие-либо обстоятельства, людей. В общем думаю ты понял ход мыслей. <span />
Маленький горбань План 1. «Квітень.Свято.» 2. Халупка. 3.Павлусь вирішив грати з дівчатами. 4.Образ Павлика. 5.Уява Павлика-горбаня. 6.»Павлик ріс, нешвидко ріс….» 7.Суперечка між хлопцями. 8.Захарко знайшов жайвороняче гніздо 9.Допомага Павлика пташенятам 10.Битва Захарка і Павлика. 11.Допомога діда Антипа і дівчат 12.»Нема вроди, нема щастя.»-роздуми Діда Антипа. 13. Хвилювання матусі. 14. Покарання Захарко не вийшло. 15. Гра горбаня і Захарка.
Козаки - одні з найбільш шанованих в Україні людей. Адже без солі неможливо було прожити - можливість прохарчуватися довгу й холодну зиму залежала від того, чи вдалося достатньо насолити м'яса, риби, овочів. І рушала довга казатська валка в непросту й небезпечну подорож, бо могли зустрітись на шляху й лихі татари, й озброєні загони польської пляхти, та й знайти воду у нескынченному степу, що лежить по дорозі до Криму, не завжди вдавалося. Козаки - сильні та мужні люди. Їх треба поважати.