– Слыхали! – сказал Скрудж. – Повеселиться на святках! А ты-то по какому праву хочешь веселиться? Какие у тебя основания для веселья? Или тебе кажется, что ты еще недостаточно беден?
<span>– В таком случае, – весело отозвался племянник, – по какому праву вы так мрачно настроены, дядюшка? Какие у вас основания быть угрюмым? Или вам кажется, что вы еще недостаточно богаты?</span>
<span>Жыву бяздоннай трывогай,Таму, што сэрца маё распятаТакія радкі ў пасмяротнай кнізе «Быў. Ёсць. Буду» мог напісаць толькі той, хто свядома распяў сябе, як Ісус Хрыстос, на крыжы ў імя людскога роду. Так і здарылася на самай справе: песняра не прызнавалі ці прызнавалі напалову. З пакутніка-заступніка здзекаваліся за тое, што ён паказваў сапраўдны, драматычны, складаны і разам з тым легендарна-гераічны лёс зямлі пад белымі крыламі. Што выхоўваў у жывых любоў да нацыянальнага, роднага. Што шанаваў і ўздымаў на нечуваную вышыню старонкі забытай гісторыі. Яму не далі пры жыцці званне народнага, а ён стаў амаль самым чытэльным, самым дарагім для абсалютнай большасці беларусаў пісьменнікам.Быў. Ёсць. Буду.За ўсе мільярды двухногіх.</span>
його посадили до в"язниці за антиполітичні настрої
Григорій Квітка-Основ'яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т.Шевченко назвав його "батьком української прози". За словами І.Франка, Квітка - "творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах".
Те що, ми повинні любити свою Батьківщину, цінити її і зберігати спокій та мир в рідному краю.