<span>Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. У цих постійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те, що при сварці Мотрина дитина розбила кухля Кайдашихи. І ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти.
</span> Куди може піти Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. Карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у волость,- каже Карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся». Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потрапила в це пекло. Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда-шиха готова з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з прекрасними рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Ус ю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам.
<span>І навіщо цих безкінечних конфліктів? Усього цього можливо було б уникнути.Для початку досить того щоб вони почати висловлювати свої думки без галасу і постаралися б зрозуміти опонента, погодитися на перемир'я і відшкодувати збитки щоб у подальшій бесіді не нашкодити собі.</span>
Ответ:
Епітети: жартом злим; гостра, злобна епіграма, безпощадній зброї; давню гордість.
Метафори: «упаду собі на лихо», «зброї сміху... піддаватись».
Риторичне запитання: «Що болить?»
Персоніфікація: «біль доходив», «зірватись має ...епіграма».
Антитеза: «щоб не плакать, я сміялась», «плачу я, щоб не сміятись».
Объяснение:
1. Про Станіслава Чернілевського!
Кожна людина є частиною великого роду. З ним нерозривно пов'язані її життя і доля. Красу родинних почуттів описав у своїх поезіях С. Чернілевський. У вірші "Теплота родинного інтиму" показано сердечно-щирі, задушевні стосунки сина і матері. Ніби жива постає перед читачами дбайлива, ласкава і Турботлива жінка, для якої найголовнішим є щастя її дітей. Мати має особливий дар — відчувати власну дитину:
...Мати не пита, чому не сплю.
Вже, однак, зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Спогади із дитинства пробуджують найщиріші, найчистіші почуття, тому і світлішає у ліричного героя душа перед початком нового дня.
У поезії "Забула внучка в баби черевички" поет передав біль розлуки, від неї віє смутком, прощанням. Мені жаль бабусі, яка залишилася сама у спорожнілій хаті. Внуки роз'їхалися-розлетілися, а вона "стояла на порозі, хустинкою торкаючись до сліз". Осінь в природі принесла бабусі розлуку, душевний біль і самотність:
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
2. Про Ірину Жиленко
У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір "Гном у буфеті". У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м'ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку.
У поезії "Підкова" розповідається, як лірична героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: "Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!" Але знайшлися ті, хто позаздрив, — сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: "Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова..." Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно — фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність.
Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат
Можу тік початок,ось уже прийшла осінь і ми всією сімєю вирішили піти в ліс,всі дерева скинули свое вбрання або просто перефарбувалися,неначе господар лісу кожен листочок перемальовував із зеленого ужовтий ,на вулиці було тепло і ось мій маленьки й брати к знайшов перший гриб,хоч то був мохомор але перший ,згодом ія знайшля свій очікуваний грибочок,то був опеньок,перед тим як перепочитьи ми побачили білочку яка весело перестрибувала з однієї гілки на другу ,держачи у руках горішок,щойно зірваний із горіха що росте при лісі,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,