Ця фантастична казка приховує сакральні знання, куди важливіші та глибші ніж томи всілякої макулатури, призначення якої – заплутування людей у лабіринтах розуму без мудрості та віри без енергії любові.
Отже, в дужках переказ сюжету, а без них – просто дилетантська спроба тлумачення.
[Царем був Жайворонок – птах, а царицею – Миша. І мали вони спільне поле, яке вирішили засіяти пшеницею. Коли почали ділити врожай, то одне зернятко залишилося. Миша запропонувала його перекусити навпіл, а сама сховала в собі в нірку.]
Жайворонок – символ весни, “божа пташка”, “духовна” складова людини. Верхній світ на Дереві Життя. Миша – давній хнотичний, земний символ, відноситься “диявольських”.
Нижній світ на Дереві Життя. Отже, чоловіче, “духовне” начало разом із жіночим, земним-підземним, поєдналися через спільну дію – засіяли поле – людську душу.
Проте, гармонії у тій душі не вийшло. Точніше – ймовірно, що би її вдалося досягнути, але “земне” начало “схитрило”, перетягнувши на свій бік дрібоньку частинку – зернинку з поля, а “небесне” обурилося:
1)«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. <span>Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
2)</span>«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, <span>мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
3)</span>«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-<span>став за це між плечі штурхана».
5)</span>«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...»
6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке <span>в нього бистре око, яке чуйне вухо».
7)</span>«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.<span>Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
8)</span> «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але <span>ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
9)</span> «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його <span>мучити й нівечити?»
10)</span> «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював <span>дички. Хто просив, нікому не відмовляв»</span>
Епітети «славний, молодий, голова завзята, буйне військо», пестливе слово «козаченьки», присвійний займенник «наші» передають пошану та любов українського народу до своїх оборонців. Різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка «світ закрила». Постійний епітет «велика сила» вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно кидаються в бій, захищаючи свої землі.Епітети: «славний козаче», «буйне військо», «голова Завзята», «тяжке горе», «білий світ».Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко… сивим конем виграває»,«живцем серце виривали», «Україна славою покрита».Гіпербола: «татар велика сила».<span>Риторичні оклики: «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!», «Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!».</span>