Життя людині дається один раз. Цей неоціненний талісман дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися цим талісманом: чи віддати його на картання, чи, може, разом з ним нести між люди світлий промінь щастя та радості.
Моральні зусилля необхідні людині в процесі боротьби за саму себе, за становлення себе як різносторонньої і гармонійно розвиненої особистості. Прагнучи затвердити людську сутність, людина удосконалює свої якості.
Глибокий сенс вислову: "Людина — це звучить гордо!" — розуміється тільки завдяки формуванню громадської самостійності людини-особистості, яка знає, що вона насправді чинить у світі і яка відповідає за свої справи. Відповідає, керуючись вищими моральними ідеалами і принципами. Вони припускають не тільки доброту і працелюбність, чесність і порядність, але й вироблення потреби і уміння відстоювати свої погляди, переконання, свою честь, гідність.
Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. Звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. Якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. Проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. Здається, такі приклади містяться в оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник».Ключовими дійовими особами цього оповідання є Федько і Толік. Два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. Федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. Тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. Адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. У нього було мало спільного з Толіком, тому що Толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. Проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.Одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. Толік провокував Федька перейти замерзлу водойму. Фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у Федька не вийде, він хоч раз у житті програє. Але Федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. Це в певному сенсі шокувало Толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. Але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. Федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на допомогу. Він міг загинути, але все-таки врятував Толіка. Більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. Батько його покарав, у Феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. А ось Толя був настільки потворним в душі, що попросив у Федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з Федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. Приклади цих двох хлопців дають чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.<span>Подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. Я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. Світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. Звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання Володимира Винниченка</span>
Особливостями драми, як роду літератури є те, що саме цей рід літератури є основою усієї драматургії уцілому, адже драматичні твори створюються для постановок в театрах тощо.
22 травня сто сорок вісім років тому тіло Шевченка здобуло вічний спокій на рідній землі. І відтоді ми згадуємо цей день, схиляючи смиренні голови у хвилині смутку та здіймаючи згодом очі до неба, промовляємо словами нашого Тараса...
Пізнавати Шевченка можна і треба протягом усього життя. У його творах закладена надзвичайно потужна енергія, від якої живиться Українство протягом останніх двох століть. Тому Шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і любити...
Дещо парадоксальна ситуація: Шевченко скрізь і всюди, він поруч з нами завжди, але наскільки ж ми звикли не помічати його, змирилися з тим, що уявлення про Генія і Будівничого Нації нам дасть шкільна програма з вивчення "Кобзаря"... Шевченко – у нашій мові, основоположником якої був, він – на вишитих картинах поруч з образами майже у кожній сільській хатині, його ім'я назавжди увіковічено в нашому повсякденному житті: вулиці, бульвари, університети, пам'ятники, театри, премії, фестивалі...
На жаль, минають роки, а Шевченко так само для багатьох українців залишається нерозгаданим, непізнанним, а відтак – подекуди байдуже, а інколи й вороже ставлення до Кобзаря. Чи зможемо ми колись вповні зрозуміти його феномен?... Його слово стало грізною зброєю, а своїми творами Шевченко навіки закарбував у нашій генетичній пам'яті слово "Україна". Так, він поставив на сторожі нашого буття – і мертвих, і живих, і ненароджених, – величне материне Слово. Чому ж сьогодні забуваємо про це, дозволяємо паплюжити і нашу мову, і Кобзареве слово?...
Шевченко завжди актуальний, завжди цікавий і модерний, а його поезія – неповторна, самобутня і самодостатня!