Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
<span>Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна!</span>
Трагікомедія - драматичний твір, що володіє ознаками як комедії, так і трагедії. У широкому сенсі - будь-який сюжет літератури, сценічного та образотворчого мистецтва, що поєднує комічне і трагічне."Сто тисяч" за жанром трагікомедія тому що в кінці Герасим Калитка пішов вішатись через фальшиві кюпюри, Герасим так і не зрозумів що гроші це не головне- це і є трагічним.
Чи бути, чи не
бути - ось питання.
Що благородніше?
Коритись долі
І біль від
гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись
в герці з морем лиха,
Покласти край
йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати:
вічний сон врятує,
Із серця вийме
біль, позбавить плоті,
А заразом
страждань. Чи не жаданий
Для нас такий
кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й
снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни
присняться після смерті,
Коли позбудемось
земних суєт?
Ось в чім вагань
причина. Через це
Живуть напасті
наші стільки літ.
Бо хто б терпів
бичі й наруги часу,
Гніт
можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту
любов, несправедливість,
Властей сваволю,
тяганину суду,
З чесноти
скромної безчесний глум,
Коли б він
простим лезом міг собі
Здобути вічний
спокій? Хто стогнав би
Під тягарем
життя і піт свій лив,
Коли б не страх
попасти після смерті
В той край
незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався?
Страх цей нас безволить,
І в звичних
бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не
відомих нам.
Так розум
полохливими нас робить,
Яскраві барви
нашої відваги
Від роздумів
втрачають колір свій,
А наміри високі,
ледь зродившись,
Вмирають, ще не
втілившись у дію.
Але тихіш!
Офелія! Згадай
<span>Мої гріхи в
своїй молитві, німфо.</span>
<span>НЕсмотря на то, что труд шахтёра тяжёл и чрезвычайно опасен, представители самой подземной профессии любят и, главное, умеют шутить над собою, а в особенности, над своими товарищами. Фантазия горняков поистине неистощима, причём притупить её не могут ни частые производственные аварии, ни систематические невыплаты заработной платы, ни постоянная угроза закрытия угольных предприятий. Здесь действует простой и справедливый закон: в бане, перед кассой и под землёй — все равны. </span>
1.Подорож за слов'янською сіллю
2.Стара бабця
3.Подарунок Швеця
.4Випадок з поліцаями
.5Прихід італійців
.6У місті
<span>.7Зустріч з Наталею Миколаївною</span>