Іван Сила із Мілкою повернулись у гори. Вони там одружилися та довго не змогли знаходитись на одному місці і вирішили подорожувати. Мілка згадала ,що мадам Бухенбарх залишила їм цирк і запропонувала Іванові відновити його.Він згодився . Вони зібрали усіх хто був із ними раніше у цирку і почали нову еру цирку. Цирк став знаменитим по всій планеті, а Іван став улюбленим героем усіх дітей і дорослих.
Не знаю понравится тебе это или нет, я писала сама. Это самая идея можешь что-то поменять имя вообще своими словами написать. Как хочешь.
Подробнее - на Znanija.com - https://znanija
Повість А. Чайковського «За сестрою» була написана в 1907 році й відразу ж здобула широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка й села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що «За сестрою» — не просто твір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірність і мужність. Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.
«Я поклав собі за ціль мого життя, — переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався», — писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість «За сестрою» — чудовий твір! Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку — необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.
(народився 1939 року)
Народився на Львівщині. Навчався у Львівському університеті. Переслідувався радянською владою "за антирадянську агітацію і пропаганду", покарання відбував на Уралі та в Забайкаллі. Повернувся до Львова у 1981 році.
Перша книжка поезій "Вогонь Купала" з'явилася друком у 1966році, наступні твори письменника тривалий час були відомі із "самвидаву" і тільки у 1991 році видані за кордоном удвох томах: "Пробуджена муза" та "Невольнича муза". У тому ж таки 1991 році в Україні з'явилася книжка вибраного "Тринадцять аналогій", за яку автора удостоєно Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Остання книжка "Слово триваюче" (1997). У доробку письменника є книжки і для дітей: "Книжечка для Дзвінки" (1991).
Які почуття викликала в мене поезія "Писанка" І. Калинця
Поезія Ігоря Калинця надзвичайно яскрава і самобутня. У ній пульсує і промениться національний дух, вона випоєна живлющими соками рідної землі. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неї торкаються вірші цього поета. У них — пам'ять нашої історії та роду, українська духовна спадщина. У них живуть воєдино злиті язичництво і християнство.
Коли я читала поезію І. Калинця "Писанка", то неначе гойдалась у якомусь казковому промінні. Було таке відчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як
Виводить мама дивним писачком
По білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
Із цибулинним золотим узваром.
І вже не прості писанки лежать перед моїми очима, а "ясні сонця", схожі на "дивовижний світ". Таким він може бути тільки в дитинстві, коли все здається чарівним:
...буяють буйно квіти у росі,
олені бродять в березневім соці.
Може, це навіяно символом самої писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його "дитинство". Тож дитинство і писанка, мені здається, дуже близькі між собою своєю духовністю. Тому так бентежить цей вірш і примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбільше вразив образ матері, яка дала життя поетові. З її рук у "Писанці" виходять народжені її талантом "згустки сонця". І раптом я зрозуміла: мати — це початок усього на землі. Вона народжує людину, запалює в ній чистий вогонь духовності і краси. Тієї святої писанкової краси, яку оспівав і возвеличив у своїй поезії Ігор Калинець. Мені назавжди закарбується у пам'яті казковий символ: "ясні сонця" — писанки у натруджених маминих долонях.ТОКА ЭТО Я НАШЛА В НЕТЕ ТОМУ ПОПРОБУЙ СДЕЛАТЬ СВОЙ !!!!!!
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх
синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг
удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на
Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік
так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці.
Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа.
Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс
черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був
першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли
парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся.
«Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи
осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у
власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе
ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам,
під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про
його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що
батьки належним чином не займалися
його вихованням, тому й мають такий результат.
Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що
він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх
зусиль для виховання хлопців.
На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим
сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток.
Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства»,
«до природної звичайності української се-
лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові.
Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі
сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура.
Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього
жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку
на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за
матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так
шкода… матері, як чобіт».