ІСТОРИЧНІ КОЗАЦЬКІ СТРІЛЕЦЬКІ ЧУМАЦЬКІ БУРЛАЦЬКІ КРІПАЦЬКІ ОБРЯДНО ОБЖИНКОВІ
Коли ми вітаємо один одного з днем народження та з будь-яким іншим святом чи визначною подією, ми кожен раз зичимо щастя. Але мало хто з нас замислювався, що ж таке насправді людське щастя? Суха граматика пояснює, що щастя – це абстрактна назва, що позначає щось нематеріальне, щось таке, чого не побачиш очима и не відчуєш на дотик. Але чому воно тоді таке важливе у житті кожної людини, чому ми весь час живемо в очікуванні цього щастя і хочемо понад усе, щоб воно і нас пригорнуло своїм доброзичливим крилом.
Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім?
На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону.
Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам.
А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера.
Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими.
Отже, людське щастя багатобарвне та майже безмежне. І тоді, коли людина прагне зупинити течію часу, коли вона не хоче нічого змінювати у своєму житті, не порушувати гармонію, що склалася – от тоді можна вважати, що вона дійсно щаслива. А як до мене, то необхідними умовами мого щастя перш за все повинні бути здоров’я моєї родини, щастя близьких, мир на землі та спокійне життя у достатку та згоді.
Моє дитинство було просто замечательное.Тогда я обожнював грати,стрибати,скакати і веселиться.Также в дитинстві я міг спокійно і безтурботно, ні про що не думати знаючи що батьки завжди зроблять все за тебя.Однако така пора давно прошла.Сейчас я несу відповідальність за все те що делаю.В дитинстві у мене в школі були вчителі і вони командовали.Теперь ж я сам начальник крупної компанії і сам всім командую.
Очень надеюсь что их нет,но если есть простите за опечатки
Відповідь:
Пояснення:
ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ – одне з джерел з історії Укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17 ст., пам'ятка нац. писемності. Створений на Стародубщині в останній чв. 17 ст. сучасником (самовидцем) описаних у ньому подій. Зберігся на Лівобережній Україні в кількох списках 18 ст. (кожен зі списків має деякі доповнення і скорочення; жоден не містить назви твору та імені автора). Текст літопису дослідники поділяють на 2 частини. Перша охоплює події 1648–72 і має характер істор. мемуарів. У основі другої (1673–1702) лежать щоденникові записи. Заходами П.Куліша, який дав назву рукопису, уперше твір був опубл. О.Бодянським у Москві 1846.
Існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису (зокрема, що ним є Ф.Коробка чи Ф.Кандиба; див. Кандиби), найбільш аргументованою з них вважається та, що розроблена В.Модзалевським, М.Петровським, М.Грушевським та ін. Згідно з нею, автором літопису був генеральний підскарбій часів І.Брюховецького, згодом – стародубський священик Р.Ракушка-Романовський (бл. 1622 – 1703). Цю гіпотезу вперше висловив у листі до П.Куліша історик-аматор П.Сердюков.
На думку дослідників, характерною особливістю літопису є відносно правдиве відображення заг. панорами істор. подій, що відбувалися в Україні в 2-й пол. 17 ст. Саме таким чином у ньому описано, зокрема, хід національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648–1676) та утворення Укр. козац. д-ви. Автор на конкретних подіях виклав осн. причини польсько-укр. конфлікту. Його ставлення до козац. верхів, різних сусп. станів найяскравіше засвідчує оповідання про сплановану Москвою Чорну раду 1663. З багатьох висловлювань автора випливає, що він був прихильником сильної гетьман. влади, виразником інтересів заможного козацтва. Засуджував боротьбу різних політ. партій та соціальні заворушення, що тривали з 1658 до початку гетьманства І.Мазепи. Дав стриману характеристику Б.Хмельницькому (ймовірно, на тональності його тексту позначилися песимістичні погляди і настрої, що склалися в нього під впливом подій в Україні 1670-х рр. – доби Руїни). Досить часто практикував безпристрасну форму викладу, це давало йому можливість не виявляти власного ставлення до багатьох діячів свого часу. З симпатією він писав лише про лівобереж. гетьмана наказного Я.Сомка та про запороз. кошового отамана І.Сірка. У негативному плані зобразив тих провідників, які вже зійшли з істор. сцени, зокрема гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного, І.Самойловича, полк. В.Золотаренка. Ключові події свого часу – Гадяцький договір 1658,Андрусівський договір (перемир'я) 1667, підлеглість укр. церкви Московському патріархатові тощо – описав у спокійному тоні, а деякі такого ж масштабу події не згадав узагалі. Виявив своє співчуття народові у зв'язку із введенням Москвою податків і стихійними лихами (поширенням епідемій, нашестям сарани, великими морозами тощо).
У літописі описано стосунки гетьман. урядів із сусідніми д-ми: Річчю Посполитою, Росією, Кримським ханатом, Османською імперією, Молдавським князівством. Ставлення автора до Польщі, Росії, їхніх політ. діячів не завжди виразне, інколи приховане. Оцінка політики Крим. ханату й Осман. імперії стосовно України в усіх випадках є негативною і ґрунтується не тільки на реліг. переконаннях, а й, передусім, на засудженні спустошливих татаро-турец. нападів, унаслідок яких Правобережна "Україна стала пуста", знелюдніла. Автор був досить добре обізнаний з подіями, що відбувалися в Литві, Курляндії (істор. область у Прибалтиці на території сучасної Латвії на зх., пд. зх. і пд. від Ризької затоки), Ліфляндії (істор. область у Прибалтиці – пн. частина сучасної Латвії та пд. частина Естонії), Швеції, Пруссії, Голландії (нині Нідерланди), Австрії, Угорщині та в ін. країнах. Термін "Україна" в тексті вжито понад 70 разів.
Літопис помітно вплинув на подальший розвиток укр. історіографії, насамперед на твір Г.Граб'янки, а через нього – на "Короткий опис Малоросії", компілятивні праці Я.Лизогуба (див. Лизогубівський літопис), В.Рубана та ін. авторів. Зверталися до цієї пам'ятки О.Рігельман і автор "Історії русів". З неї брали сюжети для своїх творів письменники (зокрема П.Куліш під час роботи над романом "Чорна рада"). Літопис написаний книжною укр. мовою, близькою до народно-розмовної.