В одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. Очі налилися кров’ю з лютості та розпуки. В руках держала сокиру». (Палажка, мати Павлуся.) «Їх стіжкуваті шапки і догори вовною обернені кожухи надавали їм такого страшного вигляду, що, дивлячись на них, кров замерзала в жилах». (Татари, що напали на Спасівку.) «…Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена… Жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …Згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (Семен Непорадний, сторожовий козак.) «Йому було вісімдесят літ зроду; та хоч було спочити старим костям у якому зимовику, він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. …Стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. До того, він знав, як лічити рани зіллям…» (Січовий дід Панас.)
<span>На величезному хазяйському подвір'ї мирно дзьобали зерно курочки. А серед них повагом походжали два півники: один білий, як молоко, з помідорового кольору чубчиком, а другий - зозулястий. Стали біля плоту, спогорда поглядають на курей та голосно горланять:
- Подивись, друже, які ми з тобою красені! Міцні пір'ясті крила, високі ноги, великий гребінець! Як шкода мені отих</span><span> обскубаних курочок, метушливих, боязких. Я навіть їсти з ними поруч не хочу.
Аж раптом білий півник відчув, як щось вгризлось йому у хвіст. Це хитра лисичка давно підстерігала м'ясистих півників. Зозулястий півень замахав крилами і - навтьоки, полишивши друга.
Так і пропав би півник, якби курочки дружно не почали відбивати його, дзьобаючи лисицю з усіх боків.
Руда злодійка втекла. Курочки лягли погрітись на сонці, а півник з жалем подумав про товариша, який його не виручив, і про свій обідраний хвіст.
</span>
<span>1. Білий, як пір'їна, холодний, як крижина.
2. Біле покривало землю об</span>ійн<span>яло.
3. Скатертина біла землю всю накрила.
4. Народився восени, навесні вмираю.
5. Узимку своїм тілом землю зігріваю.
6. Шкребу, шкребу — не вишкребу,
Мету, мету — не вимету.
Пора прийде — він сам піде.
7. Надворі цукром бувало, а приніс в хату — розтало.
8. Узимку під ногами лежить, а влітку його не знайдеш.
Відповідь на загадки 1-8: Сніг
9. Дві дощечки, дві сестрички несуть мене з гори.
10. Дерев'яні коні по снігу йдуть, а в сніг не провалюються.
</span>Відповідь на загадки 9-10: <span>Лижі
11. Яка вода на воді плаває?
12. У воді родиться і води боїться.
</span>Відповідь на загадки 11-12:<span> Лід, крига.
13. Без рук, без ніг, без молотка скує містка.
14. Який майстер узимку через річку міст збудував?
15. Зроду рук своїх не має — візерунки виливає.
16. Без пензля та олівця, хто малюе без кінця?
17. Що за гість прийшов та тепло з'їв?
</span>Відповідь на загадки13-17: Мороз
18. Сніг на полях, лід на річках, хуга гуляє, коли це буває?
Відповідь на загадку 18: Взимку
<span>19. Ішла пані в білому убранні, як посипалось убрання — всю землю вкрило.
</span>Відповідь на загадку 19: <span>Зима і сніг</span>
Всі задаються питанням" нащо крилдатим грунт під ногами?"
ніхто остаточно не впевнений що крилатим взагалі потрібен грунт.Це підтвероджують рядки з віршал костенко крила" а й справді крилатим грунту не треба. землі не має то буде небо." крилаті непотребують землі поля, а людина не може жити без землі, бо вона не літає.Також підтвердженням цього є рядки вірша ліни костенко чайка на крижині "Дивна людина я ж маю крила".
<span>Отже крилатим грунту не треба!</span>