У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />
«Тайное Общество
Трусов, или Средство от испуга №9» - это попытка объяснить, что трусости
нужно избавляться. Клим Джура имеет побороть этот свой страх, а
вскользь и спасти планету. Автор мастерски сочетает психологизм и
назидательность: простые, даже немного банальные как для детской
литературы сюжеты обрастают психологической глубиной. Повести Л.
Ворониной - это форма психологической помощи ребенку, чувствует
слабость, которая не может защитить себя от хулиганкуватих сверстников
(таких, как Саша Смык, или Кактус). В повести Землю атакуют пришельцы с
чужой Галактики - коварные и хищные Синьоморды-Квакожеры, которым весьма
по вкусу наши насекомые. Климу в его борьбе с космическими варварами
помогают другие члены Общества - Жук и Заяц. Но в центре Тайного
Общества - Супербабушка Соломия. В реальной жизни это маленькая женщина с
добрыми глазами, которая печет пирожки для внучка. Но на самом деле это
женщина со сверхмощными способностями, которая основала Общество и
которая все время работает над удивительными изобретениями.
В книге описываются увлекательне приключения и похождения мальчика.
Признаки приключенческой литературы –динамичный сюжет, острота ситуаций, накал эмоций, мотивы тайны, похищения, преследования,преступления, путешествия и т. п. Внутри приключенческой литературы можно выделить несколько устойчивых жанров, различающихся по двум признакам: в какой обстановке происходит действие и каково основное содержание сюжета.
Якось я з другом пішов гуляти,а на вулиці були хулігани-хлопці.Вони нас ображали і знущалися.Ми іграли в різні ігри.Один хлопець мені попав футбольним м~ячем в голову і всі сміялися.Друг допоміг дібратися мені додому та зателефонував моїй мамі.Мама прийшла насварила хлопців та допомогла мені з болем в голові.І все стало добре!!!
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
<span> </span>
<span> У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади. </span>
<span> </span>
<span> Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її». </span>
<span> </span>
<span> Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...» </span>
<span> </span>
<span> Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут». </span>
Если ты забыл одну пятерку, то (5+5+5+5+5+5)/5=6