ЕПІГРАФ: Спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. Одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (Леонардо да Вінчі)
На шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. Це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. А скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! Я вважаю, це велика помилка! Завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! Так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.
На мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. Через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. Я вважаю, цього робити ніколи не можна. Щодо мене, я завжди згадую вислови: "Якщо я здамся, нічого краще не буде" та "Якщо тобі важко, ти на вірному шляху". Це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. У будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. Так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). Варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, допомагає нам. Я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. Для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. Небо може дати велику силу.
Для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд, мета. Усі ми будуємо якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. Проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. Люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. Політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, привертаючим увагу до себе. Хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. Так, на духовному рівні це можліво, це допоможе до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо.
Коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не покидають улюбленої справи. На мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. Зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). Ось що найважливіше!
Отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. І нехай "Побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (В. Борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.
Прагніть до неба та перемагайте завжди!
Наш народ завжди потерпав знущання від сусідів. Чомусь ми для усіх були як ласий кусочок який кожен хоче взяти собі! Ще в Русь ми змагались з усіма за нашу державу, тоді ми досягли хорошого результату. Нашим предкам вдалось не тільки зберехни наші території , а іще й захопити інші і досить успішно ними керувати. Але з роками наша могутність зменшувалась ми уже не завойовували території і втрачали свої...
Я вважаю , що наш народ що рік сильнішає і ми уже не допустимо свої давніх помилок
Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.