Роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" -- це ніби будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими одночасно і не за строгим планом.
Олександр Білецький.
Роман цей справді -- народний твір, як би його не поціновували критики різних мистецьких уподобань. Він стоїть у тому ж ряду, що й "Микола Джеря" чи "Кайдашева сім'я! Нечуй-Левицького, але це вже не просто пісня про наше гірке безталання, а велична симфонія.
Михайло Наєнко.
В основу роману було покладено реальне життя Василя Гнидки.
Королева в
казці «Дванадцять місяців» - неоднозначний образ. На мою думку, характер
королеви змінився під впливом кількох причин. По-перше, королева виховувалась
без батьків, які давали їй корисні поради і стримували б від необдуманих
вчинків. По-друге, молода дівчина володіла необмеженою владою, якою
розпоряджалася вкрай нерозумно. Наприклад, кількість букв у словах «помилувати»
і «стратити» вирішували долю людей, і, не розібравшись до кінця у тому, чи хтось
був винним – відправляла на страту, бо слово «стратити» коротше. Помітно, що
королева часто лякає людей. Своєму професору вона сказала: «А ви знаєте, що я
можу вас стратити! І навіть, сьогодні, якщо захочу », в лісі вона говорить:« Я видам
наказ вас всіх страчувати », а під час святкування Нового Року погрожує своїм
слугам:« Якщо не буде у мене пролісків, у когось з моїх підданих не буде голови».
<span>По-третє,
королева вивчала лише те, що хотіла, за словами її вчителя, тому могла легко наказувати,
а просити не вміла. Королева є марнославною, свавільною. Вона не поважає свого
вчителя, який виправляє її грубі помилки, адже королева любить, щоб з нею
погоджувалися. Королева лише починає шлях самовдосконалення, бо для того, щоб
стати гідною людиною, їй потрібно ще дуже багато працювати над собою і своїми
моральними якостями.</span>
Сивою давниною віє зі сторінок повісті
І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у
перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного
порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади.
Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий
батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній
дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя
й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих
давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких
говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім:
пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком,
головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він
допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут
прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб
навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й
розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від
розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та
дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу
людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не
знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив,
робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій
вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише
доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато
бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами
збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й
мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й
урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів.
Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність.
На громадській раді він відстоює права громади від князівських і
боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який
заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не
від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї
землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи
не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від
нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада
свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід
монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар
Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало,
а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це
своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку,
дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і
для нас та передаватися наступним поколінням.
Автор А.І. Куригіна
<span>Може, тим без пісні я не</span>
<span>можу</span>
<span>Працювати, жити</span>
<span>навіть дня,</span>
<span>Що округ земля моя</span>
<span>хороша,</span>
<span>А на ній - моя рідня!</span>
<span>
</span><span>«Поки людина живе — повинна чекати чогось великого»
</span><span>
</span>
Томущо під час подорожі можна побачити багато чудових і дивовижних місць землі.Дізнаєшся про різні культури народів,їх мову,закони,традиції.