Є.Гуцало народився у січні 1937 року, в селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. Він настільки полюбив книги, що перечитав всю домашню бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. Незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. І саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. Не відкладаючи у довгий ящик замислене, Євген почав писати і висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. Та, на жаль, всюди йому відмовляли. Але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. Не вступивши до Київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і Ніжині. Йому далі відмовляють у друці.
Друкувати твори Гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності.
Помер гуцало у 1995 році і похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Дівчинка росла та допомогала бабусі та дідусеві . Вона носила воду із криниці , готувала вечерю та підмитала підлогу . Дід та баба дуже любила свою дівчинку . У неї вже не була хвора нога . Вона вишла заміж та народила дітей . А дід і баба дуже любили своїх онуків .
Ответ:
Повість М. С. “Гуси-лебеді летять” є автобіографічною.В основу твору лягли спогади письменника про власне дитинство. Сама розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика, в якому неважко впізнати автора повісті.Письменник розповідає про свою матір, яка найбільше любила землю. Вона вірила, що “земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болi.
Объяснение:
Ответ:1722 народився Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог; мандрівний філософ. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин "придворного уставника", що означав дворянство з титулуванням "ваше благородіє". 1745–1750 у складі "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. З 1751 вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 був гувернантом В. Томари, сина поміщика С Томари у селі Кавраї, з 1759 викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. 1762 у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом, згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення заг. картини світу, в зосередженні філос. думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковорода можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.
Объяснение: