У драматичній поемі Оргія Леся Українка підняла важливі проблеми, що їх наші сучасники окреслили як філософію національної честі та філософію національного поневолення. Не менш важливим є погляд на цей твір з позицій постколоніальної критики, оскільки незалежна Україна стоїть сьогодні перед складною дилемою політично-економічно-культурної деколонізації. Оргія дає можливість реально розуміти цю проблему і накреслити шляхи для її розв'язання. У поемі змальовано два протилежні світи: світ римської метрополії з її сумнівними цінностями і світ упокореної Еллади. Це час, коли Рим здобув повну політичну й економічну перемогу над Грецією, сюзерени почуваються на завойованій землі вільно і впевнено. Тепер перед імператорськими можновладцями стоїть нелегке завдання духовного упокорення еллінів. Кожен бачить це по-своєму.
У мене сталася така пригода: вранці я поїхала до своєї сестри. В автобусі, їдячи, я побачила знайому мені людину. Знаєте хто це був? Це була співачка. Моя улюблена. Я дуже зраділа, у мене серце огорнулося радістю. Я підійшла до співачки, і спитала в неї: -Привіт... Я навіть не передбачала, що тебе зустріну// сказала Я. -Привіт, так... -Куди Ви їдете? -До Марії Іванівни. Це моя подруга ( найкраща). А що таке? Ти куди їдеш? -А я їду до своєї сестри Марії. Ну добре, бувай, було приємно порозмовляти. -І мені... Потім я вийшла н зупинку і пішла додому, де жила сестра. Це було дуже странно; але співачка йшла теж туди куди і я. Я зайшла до квартири сестри, вона мене зустріла, ми почали пити чай. Раптом хтось подзвонив у двері. Сестра з ким то розмовляла, а знайте хто це був? МОЯ УЛЮБЛЕНА СПІВАЧКА! О, Боже, що вона тут робить? Тепер зрозуміло, моя сестра найкраща подруга тієї співачки.. От така пригода сталася.
<span>Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.Більше діла — менше слів.Будь господарем своєму слову.Мовивши слово, треба бути йому паном.Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.Від красних слів язик не відсохне.Від солодких слів кислиці не посолодшають.Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.Від теплого слова і лід розмерзається.Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Гостре словечко коле сердечко.Де мало слів, там більше правди.Діла говорять голосніше, як слова.Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.Добре слово краще, ніж готові гроші.Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.<span>За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся</span></span>
<span>Образ Соломії - оригінальний, але життєвий. Наскільки відомо з історії України, всі історичні умови, в яких відбувається дія твору, правдиві, а такі люди, як Соломія, не тільки існували, а й були певним тіпом.Соломія, звичайно, має поетичну душу вміє любити, бути ніжною і щирою. Але ми не помічаємо в її характері тієї лагідності і бездіяльною скорботність перед труднощами</span>
«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти
поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню.
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: пейзажна (весняні настрої).
Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність
її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і
блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного
героя:
<span>І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
І Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні Голосні
І сплітаються в гротески.</span>Новаторство Миколи Вороного
виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я
писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. Джерелом його
поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є
розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по
яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке
розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.
<span>Блакитна Панна
-
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»</span>
<span>А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.</span>
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні