Існує незаперечна істина: "Краса врятує світ". Кожний розуміє її по-своєму, і залежить це від того, у чому саме він вбачає силу краси. То можуть бути безсмертні мистецькі шедеври, що налаштовують душу на величне. Або неперевершено! краси рідні краєвиди, які надихають людину на гідне життя та вчинки. Для мене сила життєдайної краси міститься у злитті воєдино зовнішньої та внутрішньої краси самої людини. Тільки така особистість здатна збагачувати життя суспільства, віддаючи йому все найкраще, що в ній є.
Кажуть, що людину зустрічають "по одежі". Можливо, хтось може не погоджуватися з цим, але признайтесь, чи принесе задоволення спілкування з людиною неохайною, брудною? Спочатку не сприймуть її очі, а потім, у більшості випадків, — і душа. Бо зовнішній вигляд є відбитком внутрішнього стану, та про це, на жаль, пам'ятають не всі і не завжди.
Але мені можуть заперечити і сказати, що не всі у змозі одягатися красиво, модно. Та "красиво і модно" — це не тільки одяг та взуття із подіумів або дорогих супермаркетів. Перш за все, це — смак, гармонія, охайність, чисте тіло, усміхнені очі, красива мова. Все це і є зовнішньою красою людини, за якою не помічаються навіть певні фізичні недосконалості її обличчя або фігури. .
Та найбільше її багатство — це красива душа. Є таке народне прислів'я: "З личка не пити водички". Це значить, що якою б прекрасною зовні не була людина, найважливіша в ній краса внутрішня. її канони народжувалися і закріплювалися віками, передаючись від покоління в покоління. Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі та співвітчизників, повага до літніх людей та піклування про дітей, сердечне бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору... Цей перелік найкращих рис характеру людини можна продовжувати й далі, та головне — щоб ми не тільки усвідомлювали це, але й прагнули, сповнивши свої душі цим багатством,, віддавати його людям.
Відповідь:Віють вітри (Наталка),
Од юних літ (Возний),
Видно шляхи полтавські (Наталка),
Дід рудий (виборний),
Ой під вишнею (Виборний),
Всякому городу нрав і права (Возний),
Ой доля людськая (Возний і Виборний),
Ой мати, мати (Наталка),
Чи я тобі, дочко (Терпелиха),
Ей, Наталко (Виборний, Наталка, Терпрелиха),
Чого ж вода каламутна (Наталка).
Здається все))
Народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.<span>Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.</span><span>Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).</span>