Тому,що там в кайдашеві сім"ї всі билися і ніхто не міг порозумітися.
діти не хотіли слухатись батьків,а батьки не хотіли прислухатися до дітей.
тому і все так пішло.
якби батько не пив все би було по іншому,якби батько закликав всю сім"ю до церкви в хаті б такого не було був би спокій і мир.
а так вони не могли порозумітися.
Объяснение:
Неубиваемый шокер
Надежная защита + встроенный яркий фонарь! Всего 299 грн
Скидка 50%
C баллоном CO2
Пневматическое оружие для спортивной стрельбы.
от 385 грн
На каждый день!
Тёплые женские водолазки, гольфы и свитера всего от 75 грн.
Твір на тему: «Життєвий вибір людини»
Українські твори з мови та літератури
Життя кожної людини складається із безлічі рішень, яка вона приймає щодня, щогодини, щохвилини. І кожного разу ми змушені робити свій остаточний та незворотній вибір на користь того чи іншого варіанту. Щоденно кожен з нас робить безліч виборів – від простих до складних, від побутових до глобальних, що в подальшому будуть мати суттєвий вплив на все подальше життя. Інколи вибір легко зробити, а деколи потрібно зважено підійти до варіантів, що пропонуються. Із часом приймати рішення стає все складніше адже наш вибір постійно зіштовхується з інтересами та поглядами оточуючих людей.
Безперечно, під час прийняття рішення стосовно конкретних речей, ми аналізуємо всі плюси та мінуси різних варіантів. Але навіть у цьому випадку ми не можемо до кінця бути впевненими в тому, що згодом все буде саме так, як ми того бажаємо. До того ж ми не знаємо, як би розгорнулись події, якби ми віддали перевагу іншому варіанту. Життя – річ непередбачувана, і спланувати його, на жаль, заздалегідь неможливо. Яскравий приклад: обрана професія може через декілька років просто набриднути чи й взагалі стати непотрібною ринку праці. Але хто про це може достеменно знати наперед? Єдине, що нам під силу точно, це вибір власних принципів, якими ми буду керуватися при прийнятті важливих рішень.
Скоріш за все, під життєвим вибором людини мається на увазі її ставлення та те, як вона сприймає життя та оточуючих людей; як вона сприймає ті засоби, яка людина вибирає для себе аби досягти певні поставлені перед собою цілі. Для когось в пріоритеті життя по правді та за підказками серця, а для когось більшою мотивацією являються матеріальні блага. І якщо перший крокує по життю власним шляхом, долаючи труднощі та складнощі, знаходить своє щастя, самореалізацію, то інший більше за все намагається мати якнайбільше грошей, обіймати високі посади, мати в своєму розпорядженні солідну автівку тощо. Такі члени нашого соціуму навряд чи отримують від життя справжнє задоволення – лише заздрість з боку оточуючих є його щоденним супутником.
Кожен з нас робить вибір самостійно, керуючись певними моральними принципами та настановами батьків, друзів, рідних та близьких людей. Неможливо когось примусити бути добрим, чесним та відвертим, якщо сама людина цього щиро не бажає. Немає двох однакових життєвих стежок, і в цьому кожен з нас є по-справжньому унікальною та неповторною особистістю.
Уважаемые пользователи сайта 12 баллов! Осставляя коментарий, положительный или отрицательный, придерживайтесь простых норм приличия. Оскорбление и угрозы в адрес посетителей сайта, ненормативная лексика, унижающая человеческое достоинство - без придупреждения удаляются!
Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/29904725#readmore
Опис діда Савка: «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.»
У землянці було накурено. Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя.
***
Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля.
***
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
***
Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.
***
А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...
***
Що у військовому статуті сказано про війну — ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль.
***
Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга — як Десна ось, третя — як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив.
***
Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові.
***
Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!
***
Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино.
***
Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!