В первой главе происходит история с забором. Тётушка послала мальчика белить(красить) забор а он как очень изворотливый по натуре человек разрекламировал покраску забора так что все друзья которых он встречал на улице отдавая ему свои игрушки и еду (что у кого было) шли красить забор за него
Вроде так сорьки если не правильно давно читала
<span>Маяковский убежден, что главное назначение поэта и поэзии в революционную эпоху — служить делу торжества нового, подлинно справедливого общественного строя. Он готов выполнять любую черновую работу во имя счастья людей:</span>
Гармоническое целое. Он классически прост, доступен каждому, даже самому неискушенному читателю, вместе с тем необыкновенно сложен и многозначен и в то же время глубок и непостижимо загадочен. При этом роман обладает свойствами высокой поэзии: его точность, емкость, блеск описаний, сравнений, метафор; фразы, доведенные до краткости и остроты афоризмов, – то, что прежде называлось «слогом» писателя и составляет неповторимые черты его личности, его стиля и вкуса, – доведено в «Герое нашего времени» до высочайшей степени совершенства.
Второстепенно действующие лица в романе имеют и вполне самостоятельное значение как полнокровные художественные типы, что соответствует реалистическим принципам изображения. Тем не менее в некоторых из них реализм уживается с более или менее ярко выраженными элементами и традициями романтизма. Таковы, в частности, образы горцев в повести «Бэлла». Они не похожи на романтических героев, но в них есть, как утверждал Аполлон Григорьев, что‑то от «дико бушующих страстей „Аммалат‑Бека“ и „Муллы‑Нура“.
В первоначальной характеристике Казбича, которую ему дает Максим Максимыч, нет ни приподнятости, ни нарочитой сниженности: «Он, знаете, был не то чтоб мирной, не то чтоб немирной. Подозрений на него было много, хотя он ни в какой шалости не был замешан». И затем упоминается о таком будничном занятии Казбича, как продажа баранов, хотя вскользь замечается, что торговаться он не любил, говорится о неказистом наряде, хотя и обращается внимание на его пристрастие к богатому оружию и своему коню.
В дальнейшем образ Казбича получает свое раскрытие в острых сюжетных ситуациях, демонстрирующих его действенную, волевую, дико‑порывистую натуру. Но и эти внутренние качества Лермонтов всем ходом повествования обосновывает в значительной мере реалистически, вскрывая их связь с обычаями и правилами, господствующими в реальной жизни горцев. Как заметила Е. Михайлова, в них он «вкладывал какой то отблеск своей мечты о человеке сильном, свободном и цельном».
Мені дуже подобається творчість Т.Г.Шевченка.Полюбила його вірші я ще в дитинстві.Є вірші,які мені дуже подобаються.Найзагадковіші,найкращі і наймиліші почуття в мене викликають вірші Тараса Шевченка.Пам*ятаю я з дитинства під квітучою вишнею читала мені бабуся вірш"Садок вишневий коло хати,хрущі над вишнями гудуть....."До кінця свого життя буду рахувати Шевченка патріотом та дитиною України,якою гордиться весь світ.
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.