У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.
Любов і туга за батьківщиною цілком володіють героєм поеми. Проти нього ополчаются боги - Посейдон і Еол, Геліос та навіть Зевс, казкові чудовиська і жорстокі бурі загрожують загибеллю, але ніщо не може знищити її тягу до рідного вогнища, любов до батька, дружини і сина, яких він не бачив двадцять років. Обіцянки Каліпсо подарувати йому безсмертя і вічну юність ставили перед ним необхідність морального вибору. Одіссей не вагаючись вибирає повний небезпеки шлях додому<span>.</span>
Глава 4.1) (Болезнь отца) Больной Дубровский не в состоянии дать сыну четких разъяснений относительно дела
о передаче имения. Срок подачи апелляции истекает, Троекуров законно вступает во
владение Кистеневкой. (2) (Смерть отца) Владимир посылает за врачом и
велит выгнать Троекурова. Старый Дубровский умирает.
<span>Глава 5
(1) ( после похорон) </span><span>После похорон отца Владимир застает в кистеневском имении судебных чиновников и заседателя Шабашкина.( (2) (Предложение) </span><span>Дом передают Троекурову. Крестьяне отказываются переходить к чужому
барину, угрожают чиновникам, наступают на них. Владимир успокаивает
крестьян. </span>
Пусть светит солнце в мирном небе И не зовет труба в поход. Чтоб только на ученьях солдат В атаку шел вперед. Пусть вместо взрывов гром весенний Природу будит ото сна, А наши дети спят спокойно Сегодня, завтра и всегда! Здоровья крепкого и счастья Всем тем, кто мир наш отстоял. И кто его сегодня охраняет И кто сполна долг Родине отдал!