1. Знову Орися голосно кликала гриби, розмахуючи (недок. в.) палицею, шурхотіла нею по кущах, по траві.
2. Батько, ступаючи (недок. в.) мовчки,
довгою тичкою розгрібав листя, уважно заглядав під кожний кущик (Ом.).
3. Розкинувся сад, зметнувшись (док. в.) гіллям угору (Цюпа).
4. Сашко, нічого не відповівши (док. в.), повернувся і почав збирати розсипані квіти.
5. Вони, розкланявшись (док. в.), розійшлись. Олександр знав, що назавжди (Др.).
6. Щось шелестить проз мене, я розсуваю темінь з-перед
очей, придивляючись (недок. в.) (Бл.).
7. Я своєї пісні зроду не цурався, відкриваючи (недок. в.)
серце для чужої (Синг.).
8. Надія накидалася на історичні
романи й повісті, ковтаючи (недок. в.) їх за день-два (Цюпа).
9. Спливає літо з теплого осоння, лишаючи (недок. в.)<span> під кущем дві шапки печериць.</span>
Твір на тему "Життя людини – неоціненний скарб"
Іноді я розмірковую з приводу того, якої мети прагне людство в своєму
розвитку? Невже побутові зручності, комфорт, красиві речи та швидкість
пересування – це і є мета прогресу? Чи є щось нематеріальне, чого
досягає людство на шляху своєї еволюції?
Мені здається, що таке існує. За останні десятиліття дуже багато
людей на планеті стали цінувати життя. Життя звичайної рядової людини.
Про його неперевершену цінність стали говорити, на жаль, тільки після
багатьох воєн з масовими жертвами. До людей прийшло розуміння того, що
не можна нічим виправдати вбивство чи насильство над своїм ближнім. Ані
корисними інтересами, ані красивою ідеєю. І виправити лихе теж не
можна, адже в людини тільки одне життя.
У минулому сторіччі керівники тоталітарних режимів взагалі не зважали
на цінність окремого людського життя. І в нашій країні також.
«Незамінних людей не буває» - навіть таке гасло використовувалося.
Тепер у нас в Україні, як раніше в країнах Європи, почали розуміти
справжній сенс гуманізму, людяності.
На жаль, у цілому світі не всі люди ще прийняли такі погляди. Дехто
вважає геройством бійку та інше насильство, подекуди війна вважається
поважною, навіть священною справою.
Знецінити людське життя можна не тільки розстрілом або відправленням у
концтабір. Не цінує людську гідність той, хто застосовує до інших
примусову працю. Або суворо нав’язує усім навколо певні політичні або
релігійні погляди. Той, хто не дає іншим вибору. Як їм розпоряджатися
своїм єдиним шансом жити.
<span>Людина – це цілий Всесвіт. Це унікальна картина навколишнього світу,
власна світова історія. Людство в мініатюрі. І тому до окремої людини
слід підходити з великою повагою, як до невичерпної скарбниці. </span>
Моя Батьківщина — Україна. «На цих горах засяє благодать Божа», — сказав колись апостол Андрій Первозванний, припливши Дніпром до того місця, де стоїть златоверхий Київ. Його пророчі слова збулися. Держава, яка виникла на цих святих горах, Київська Русь — України, була однією з наймогутніших у світі. Довелося українському народові боронити рідну землю від поневолювачів, будувати величні собори, монументальні споруди, прикрашаючи державу й несучи її славу крізь віки. Тисячі синів і дочок України віддали своє життя за те, щоб країна були вільною. Тисячі борців за свободу йшли тернистим шляхом, вселяючи віру в перемогу, в те, що прийде час, коли «встане правда, встане воля». Поступово пробуджувався народний дух. Його не могли знищити ні тюрми, ні катування, ні заслання. Нове життя поставало в уяві народній як три зорі — братерство, рівність, воля. Цього народ прагнув, цією надією були сповнені серця справжніх патріотів. Україна розірвала вікові пута неволі, мужньо витримавши штучні голодомори, катівні Сибіру, вийшла, нарешті, на світлий шлях оновлення. Проголошена незалежність нашої Вітчизни. Україна впевнено крокує в майбутнє.
Одного разу, група учнів вирушили на екскурсію у Тибет. Там вони зустріли дуже мудрого старенького монаха і всім стало цікаво, вони захотіли перевірити те, чи справді він такий мудрий, як кажуть люди. І ось, один з учнів вирішив дещо запитати у старого мудреця:
- А що таке зрада?
- Дитя моє, це запитання не однозначне, бо зрада буває різною.
- Це як? Ніколи про таке не чув.
- Зрада буває словесна, тілесна, духовна і тіньова. А ти про яку питаєш?
- Ну, давайте, почнемо зі словесної, а потім по порядку так, як Ви назвали.
- Отже, словесна зрада - це, коли людина каже тобі одне, а за твоєю спиною інше. Але ти про це не можеш дізнатися, бо ця людина це гарно приховує. От через те, що це все відбувається за твоєю спиною, це і є зрада.
Тілесна зрада - це, коли чоловік зраджує дружині. І ніколи не потрібно вірити, що він це зробив, не бажаючи цього, зовсім випадково. Випадково не буває нічого! Коли людина не хоче щось зробити, вона ніколи нічого не зробить, а робитиме лише в тому випадку, коли вона сама підсвідомо цього хоче.
Духовна зрада - це, коли друзі зраджують одне одного, кохані люди зраджують одне одного, коли люди не довіряють одне одному і, коли людина відвертається від Бога заради якогось іншого ідола.
А тіньова зрада - це, коли власна тінь йде від людини тоді, коли приходить ніч і наступає темрява. Тепер розумієте, чому я сказав, що зрада буває різною?
- Так, розуміємо.
Потім діти ще багато чого випитували у старенького монаха. Їм було цікаво поспілкуватись з мудрою людиною, яка могла їм багато чого розповісти. І так вони просиділи на горі до самого вечора, навіть не помітивши, як швидко пройшов час. Далі екскурсовод повів юних мандрівників у будиночок, бо вже пора вечеряти і лягати спати. Для школярів день видався надзвичайно цікавим і вони хотіли б повторити похід на гору, щоб ще раз зустріти цього мудрого монаха.
Сподіваюсь, що допомогла)))