Одного разу, група учнів вирушили на екскурсію у Тибет. Там вони зустріли дуже мудрого старенького монаха і всім стало цікаво, вони захотіли перевірити те, чи справді він такий мудрий, як кажуть люди. І ось, один з учнів вирішив дещо запитати у старого мудреця: - А що таке зрада? - Дитя моє, це запитання не однозначне, бо зрада буває різною. - Це як? Ніколи про таке не чув. - Зрада буває словесна, тілесна, духовна і тіньова. А ти про яку питаєш? - Ну, давайте, почнемо зі словесної, а потім по порядку так, як Ви назвали. - Отже, словесна зрада - це, коли людина каже тобі одне, а за твоєю спиною інше. Але ти про це не можеш дізнатися, бо ця людина це гарно приховує. От через те, що це все відбувається за твоєю спиною, це і є зрада. Тілесна зрада - це, коли чоловік зраджує дружині. І ніколи не потрібно вірити, що він це зробив, не бажаючи цього, зовсім випадково. Випадково не буває нічого! Коли людина не хоче щось зробити, вона ніколи нічого не зробить, а робитиме лише в тому випадку, коли вона сама підсвідомо цього хоче. Духовна зрада - це, коли друзі зраджують одне одного, кохані люди зраджують одне одного, коли люди не довіряють одне одному і, коли людина відвертається від Бога заради якогось іншого ідола. А тіньова зрада - це, коли власна тінь йде від людини тоді, коли приходить ніч і наступає темрява. Тепер розумієте, чому я сказав, що зрада буває різною? - Так, розуміємо. Потім діти ще багато чого випитували у старенького монаха. Їм було цікаво поспілкуватись з мудрою людиною, яка могла їм багато чого розповісти. І так вони просиділи на горі до самого вечора, навіть не помітивши, як швидко пройшов час. Далі екскурсовод повів юних мандрівників у будиночок, бо вже пора вечеряти і лягати спати. Для школярів день видався надзвичайно цікавим і вони хотіли б повторити похід на гору, щоб ще раз зустріти цього мудрого монаха.
Девушка сммпатичной внешности лежала со мной в больнице. Мальчик с симпатичными веснушками на щеках мило улыбался Он держал в руках симпатичного котенка
<span> Опустити руки - опустити крила, впасти духом. Спалити мости за собою - спливати з рук; </span>вигубити з корінням і насінням.<span> Не спускати з нього ока - їсти очима. Хоч на край світу - </span>куди Макар телят не ганяв; скільки зір сягає. <span> Собаку зїсти - </span><span>зуби з’їсти (проїсти, проїдати, стерти).</span>
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене—це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів - такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна