У моє вікокнце
Зазирає Сонце
Доглядає сонечко
Мене через віконечко
Дуже я радію
Промені чудесні
Світло величезне !
Видатний український письменник Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", змальовуючи історію села Піски, витворив майже столітню історію всього українського селянства.
<span>Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі хутори, присілки, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори, скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. Та не стало рівності між людьми — не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло панство, як те гайвороння, шматувало її... Та земля, котру народ засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж ворогом, від якого доводилось тікати. Люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. Кругом неволя, кругом сум людський. </span>
<span>Піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як у сусідньому селі Гетьманському не тільки пан полковник з людей знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала, голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж не йшов, не заплативши викупу. </span>
<span>Та не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, — потрапили вони в неволю. Дісталося село пану Польському. Пан Польський, вилупок з тієї голопузої шляхти, що після занепаду Польщі переметнулася під крильце російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала... й до Пісок! Генерал та його нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по камінчику вибивали з людської волі. "Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати..." </span>
<span>Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а панські. </span>
<span>Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. Перестали навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії — новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер — і на засові страшно. </span>
<span>Реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів. </span>
<span>Панас Мирний у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє "п'явок народних" не змінилося й після реформи. Як належала панам Польським вся влада в повіті ("Сам — предводитель; родичі — урядники; справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племінники..."), у них вона залишилася й після реформи. </span>
<span>Що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого кола? Над цим питанням й примушує замислитися роман Панаса Мирного.</span>
У всі часи благородство розглядалося як важливий компонент у взаєминах з людьми. Навіть сьогодні, у наш цинічний століття, це якість оцінюється по достоїнству. Благородство стало затребуваним, але його неможливо придбати без душевної сили. Люди, що володіють цією якістю, живуть за законами порядності, співчуття і небайдужості. Благородство – це справжній дар, який не потребує нагороди.
Шляхетність – це певний моральний кодекс, за яким треба жити. Він спрямований на творення, а не на руйнування. Люди, що володіють цією якістю, люблять все живе і просто не можуть пройти повз того, хто потребує підтримки і допомоги.Милосердя — це доброта серця, адже недарма це слово утворилося від слів «мила» і «серце». Мені здається, що відсутність або наявність милосердя в чому визначає поведінку людини. Чим більше буде в нашому житті милосердя, тим менше в ній буде горя і страждань.
Комедия Н. В Гоголя "Ревизор" сохраняет свою актуальность и в наши дни, заставляя задуматься читателя о причинах многих негативных явлений современной жизни.
В комедии нет ни одного честного героя, ни из одного сословия. Одни занимают важные государственные посты и используют свою власть для улучшения собственного благополучия. Другие, подвластные им люди, ненавидят первых, пытаются задобрить их подарками, а при первом удобном случае пишут жалобу Хлестакову, принимая его за важного петербурского чиновника.
Пороки чиновничества взяты автором из реальной жизни.
Жители уездного города не знают о существовании таких качеств, как доброта, благородство, взаимовыручка. Они готовы безжалостно губить друг друга только ради того, чтобы возвысить себя. Как только жители города узнают о том, что к ним должен приехать ревизор, они старательно начинают создавать видимсть успешности и благополучия. И никто даже не задумывается о том, что можно реально изменить и сделать что-то полезное в городе.
<span>Гоголь очень точно нарисовал портрет чиновников. Читая это произведение невольно примеряешь его к настоящему времени и, к сожалению, никаких кардинальных изменений за много лет не произошло. Все то, что высмеивал Гоголь в своей бессмертной комедии присутствует и сейчас, в наши дни</span>