<span>Хома Григорович мав особливу примху: він вельми не любив наново переповідати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось і додасть новеньке або переіначить так, що й упізнати годі. Якось один із тих панів, - нам, простим людям, важко й назвати їх: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендлярі по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усякої всячини, та й випускають книжечки, не товстіші за граматику, щомісяця чи щотижня[1]. Один із цих панів і виканючнив у Хоми Григоровича саме цю історію, а той геть забув про неї. Тільки приїздить з Полтави той самий панич, у гороховому каптані, що про нього казав я і якого одну розповідь ви, гадаю, вже прочитали; привозить із собою невеличку книжечку і, розгорнувши посередині, показує нам. Хома Григорович ладен уже був осідлати носа свого окулярами, та згадавши, що він забув їх підмотати нитками й обліпити воском, передав книжку мені. А я грамоту сяк-так розумію і не ношу окулярів, тож і взявся читати. Не встиг перегорнути і двох сторінок, як він раптом спинив мене за руку</span>
істинні та фальшиві цінності в житті Є В КАЗКІ МИШКА БОГДАН ЛЕПКИЙ
Він навчався живопису у Вільно, де кілька років прожив із паном, а в Петербурзі Енгельгард віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модногона той час майстра Ширяєва. Учитель доручив учневі виконувати найпростіші роботи - змішувати фарбу, фарбувати стіну, огорожі, підлоги, дахи, хоч на той час Тарас був уже досить вправним художником.
Я дуже часто мрію. Для мене це дуже важливо бо без мрії людини на мою думку не існувало. Для здійяненя мрії треба дуже старанно вчитися аби мати гарну освіту потім поступити в інститут в якому ти так бажано хотів вчитися.
Он жизнерадостный,верит в добро, в то что к о всему нужно относиться по доброму,чутко.Он завтравляет людей верить в себя,что вместе нужно приложить силы для осуществленняя лучшего