Цей отаман мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити віз, запряжений 6 кіньми, ухопивши його за заднє колесо, та був здатний волячим рогом пробивав дубові ворота.
Я на твому місці написав би сам!!!Як не можна написати за що любиш батьків!??Погана дочка!!!!
Ответ:
Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Сенс життя - це постійне прагнення людини для досягнення чогось. Сенс життя існує від початку життя, аж до смерті.
Яку роль тоді відіграє людина у сучасній ліриці?
Вона є важливою складовою сучасної лірики. Чому? Тому, що у людей буде розвиватися багато факторів: усне мовлення, спілкування, думка та інші. Від цього буде залежати наше майбутнє.
Тому, я вважаю, що людина відіграє важливу роль у сучасній ліриці.
я абсолютно впевнена, що справжня краса в думак, поведінці, в не в одязі, чи зовнішності. просто спершу люди дивляться на зовнішню оболонку. так, наприклад, Павлик з оповідання С.Черкасенка "Маленький горбань" від народження мав величезний горб, що постій но хитався під час ходьби. саме через цю ваду в хлопчика було мало друзів. ы лише його найкращий товариш дідусь бачив внутрішню красу в очах Михайлика. дідусь часто засуджував дітей через жорстоке ставлення до його онука, бо ті не лише глузували над нещасним горбанем, а й навіть били його. та в кінці повітсі головний розбишака Захарко все ж зрозумів, що людина може мати потворну зовнішність, але добре серце.
Сів на землю і скривився, <span>як середа на п’ятницю; </span>
Причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста;
Бурмило схилив голову і одним оком, як ворона в кістку, зазирає на полицю;
Це ж я зараз піднімуся і висітиму над землею, як жаба на гачку, тільки ногами дригатиму;
Преш, як німий до суду
<span>І я під тією мискою один, мов мишеня під ситом, і діватися нікуди; Так і заклякли ми, присівши, – мов курчата перед шулікою; Закрекотів я з усіх сил – от-от жили, як струни, полопаються, – із колодязя, мов булька з носа, повільно з’явилася Явина голова</span>