Можлива відповідьГерої вічної поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни ахейського та троянського військ. Вони змагалися у вправності та силі, обидва загинули під час Троянської війни. Так хто ж із них найгідніший?Ахілл, або Ахіллес,— син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу тому Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку тримала його мати. Ахіллові була провозвіщена смерть під час Троянської війни. Мати, щоб уникнути цієї долі, переодягла сина у дівоче вбрання й віддала до двору царя лікомеда, де він і виховувався. Одіссей, бажаючи залучити до ахейського війська майбутнього воїна, під виглядом купця запропонував дочкам лікомеда жіночі прикраси і зброю. Дівчата кинулися до прикрас, Ахілл же обрав зброю. Так Одіссей знайшов майбутнього воїна і намовив його вирушати під Трою. Вирушаючи на Троянську війну, Ахілл знав, що загине,— так казала йому мати — але, вибираючи між коротким, але уславленим життям та довгим, але бездіяльним, герой обрав коротке.Гектор — старший син царя Трої Пріама й цариці Гекуби, чоловік Андромахи. Він віддасть своє життя за нерозважливе кохання свого молодшого брата Паріса до єлени Прекрасної.<span>
</span>
Це значить пизнавати щось нове в природи наприклад що синий кит важить около 1.5 тон ну вот
В поезії змальована романтична і алегорична картина дороги.
Вірш написаний в формі повторів і уточнень які є в дужках (дороги,дороги,дороги).
Художні засоби: порівняння (наша молодість наче природа)
епітети( місяць мідянорогий,залізиста вода)
рефрени (дороги,дороги,дороги)
Найяскравіший образ - символ - дорога. Образ нескінченного руху життя. Зорові образи: розгорнулась земля, пшениця, небо, безкрай,далеч,зелень,яруги,кручі. Слухові: зашуміла трава,цвіркуни. Нюхові: конюшини пахучі.
Розмір: Тристопний анапест з незаверш.4
Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.
Лаврін
"Лаврінове молоде довгасте лице було румяне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. Він був схожий з виду на матір. "
Карпо
<span>"Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате."
</span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. </span>