<span>Межа між думою і історичною піснею досить тонка. Основна їх відмінність у тому, що перша виконується речитативом, а друга — співається. На відміну від історичної пісні, дума має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування. </span>Складовою частиною героїчного епосу нашого народу є історичні пісні. їх поява припадає десь на початок XV століття. Тематично вони пов’язані з боротьбою проти турецько-татарських завойовників та боротьбою проти власних та польських панів. У них подається народна оцінка історичних подій та історичних осіб.
Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Лося планували включити до Червоної книги України 2009 року, проте вид не отримав цього охоронного статусу.
Праця людей годує,а линь марнує
коріння праці гірке, але плоди - солодкі
умій працювати і помічників добирати
у праці- краса людини
замлю прикрашає сонке- а лююдину праця
без роботи а ні хлиба, а ні праці ніде і води взяти
людина свою далю працею кує.
<span><span>
Роман «місто», написаний у 1927 році, перший міський Роман в українській літературі. Ця п'єса поєднує в собі національні традиції європейської психологізм. На центральній частині відносин проблем міст і сіл, формування нових творчої особистості. Історія представлена через емоційні та інтелектуальної імпульси Степан Радченко енергійний сільських молодих людей, хто прибув у Київ, прибуває в технічному коледжі і сподівається повернутися з новими знаннями в селі. Перед нами є зображення розумно, людини, який, безумовно, характерні людям. Його перше знайомство це купець (\"дивак, бур'янів, сміття, який зникне без сліду і згадки\") і вчитель (\"...Він уже мертвий, як латиною, що потрібно тільки \"besu)-дати йому привід не лише для роздумів, але й для певних дослідження: що таке\"Місто\". Героєм твору сповнена рішучості і впевненість у тому, що вона буде приймати міста, оскільки вона має старий порох, який потрібно стерти.</span></span>
У вірші М.Вінграновського розповідається про богиню віри і добра. Напевно поет переніс свої відчуття , те що він відчував на аркуш паперу. Можливо , пишучи цей вірш у нього на душі було важко. " Спалив без свідків , язиків , очей - Лиш Ви і я. Удвох. Обоє. Тихо. Хто ж дасть мені хоч ніс із тих ночей? Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту? Ніхто не дасть! Бо я й згорів у них, Ви ж будете ще жить - пектись в моєму слові, Бо ви - брехня! Ви маскарад любові! Ви чорна райдуга небесних літ моїх..." Ці рядки свідчать про те , що Вінграновський не вірить їм. Також поет використовує порівняння віри і добра , він порівнює ці два слова з чорною райдугою. "Чорна райдуга" - бентежить!!! Бо прочитавши цей вірш , ми думаємо , чи чи існує все ж таки та "чорна райдуга" ?! Але останні рядки : "(...) І телефон біля ліжка , і квіти. Квіти мої , і за квітами- я. Напевно , Микола Вінграновський дарує комусь квіти.
<span>Мене цей вірш вразив , адже , "чорної" райдуги не буває. Я з задоволенням буду читати вірші М.Вінграновького , бо він прекрасний поет , він відрізяється від інших , він не такий як всі!</span>